UA54599C2 - Дипептидні міметики та фармацевтична композиція - Google Patents

Abstract

Даний винахід стосується дипептидних сполук або сполук, аналогічних дипептидним сполукам, які утворюються з амінокислоти і тіазолідинової або піролідинової групи, і їх солей і застосування цих сполук для лікування порушеної толерантності до глюкози, глюкозурії, гіперліпідемії, метаболічних ацидозів, цукрового діабету, діабетичної невропатії і нефропатії, а також викликаних цукровим діабетом ускладнень ссавців.

Description

Опис винаходу

Даний винахід стосується дипептидних сполук або сполук, аналогічних дипептидним сполукам, які утворюються з амінокислоти і тіазолідинової або піролідинової групи, їх солям, які далі називаються дипептидними сполуками, і застосування цих сполук для лікування порушеної толерантності до глюкози, ниркоподібної глюкозурії, гіперліпемії, метаболічних ацидозів, цукрового діабету, діабетичної невропатії і нефропатії, а також ускладнень ссавців, що викликаються цукровим діабетом.

Даний винахід стосується також простого способу зниження концентрації цукру в крові ссавців за допомогою 70 дипептидних сполук в якості знижувальних активність ефекторів (субстратів, псевдосубстратів, інгібіторів, зв'язуючих білків, антитіл і інш.) для ферментів з порівнянною або ідентичною активністю по відношенню до ферментативної активності ферменту дипептидилпептидази ІМ (ДП ІМ).

ДП М-активність або ДП |М-аналогічна активність (наприклад, цитозольна ДП | має субстратну специфічність, майже ідентичну субстратної специфічності ДП ІМ) має місце в кровообігу, де вона з високою специфічністю відщеплює дипептид від М-кінця біологічно активних пептидів, якщо пролін або аланін є сусідніми залишками М-кінцевої амінокислоти в їх послідовності.

Глюкозозалежні інсулінотропні поліпептиди: шлункові інгібіторні поліпептиди 1-42 (СІР. 42) |і глюкагон-подобні аміди пептидів 71 7-36 (СІ Р-1736), а також гормони, які стимулюють секрецію інсуліну підшлункової залози, що індукується глюкозою (також такі, що називаються інкретинами), є субстратами ДП М, оскільки вона може відщеплювати від М-кінцевих послідовностей цих пептидів дипептид тирозинілаланін або гістидилаланін іп мікго і іп мімо.

Зменшення подібної ДП ІМ- або ДП ІМ-аналогічної ферментативної активності відносно розщеплення таких субстратів іп мімо може сприяти ефективному придушенню небажаної ферментативної активності в лабораторних умовах, а також при патологічних станах організмів-ссавців. Наприклад, в основі цукрового с діабету типу ІІ (також старечого діабету) лежить знижена секреція інсуліну або порушення рецепторної функції, Ге) викликаної протеолітичне зумовленими концентраційними аномаліями інкретинів.

Гіперглікемію і пов'язані з нею причини або ускладнення (також цукровий діабет) відповідно до відомого рівня техніки лікують інсуліном (наприклад, виділеним з підшлункової залози великої рогатої худоби або також одержаним генною інженерією) хворий організм в різних готових препаративних формах. Всі відомі досі, а також о вільш сучасні способи відрізняються високими витратами матеріалів, високою вартістю і часто значною шкодою Ге»! для "якості" життя пацієнтів. Однак, класичний спосіб (щоденна внутрішньовенна (і.М.) ін'єкція інсуліну, звичайно з тридцятирічного віку) для лікування гострих симптомів захворювання приводить після тривалого о застосування, між іншим, до важких змін судин (артеріосклерозу) і пошкоджень нервів. «І

Недавно запропоновано введення підшкірних депо-імплантантів (вивільнення інсуліну відбувається дозованим образом і усуваються щоденні ін'єкції), а також імплантація (трансплантація) інтактних о

Лангергансових клітин в підшлункову залозу з порушеною функцією або інші органи і тканини. Подібні трансплантації вимагають великих технічних витрат. Крім того, вони являють собою зв'язане з ризиком хірургічне втручання в організм реципієнта і вимагають також при клітинній трансплантації способів супресії « або обходу імунної системи. З 50 Застосування аланіл-піролідиду і ізолейцил-тіазолідиду в якості інгібіторів ДП ІМ-або ДП ІМ-аналогічної с ферментативної активності вже відоме з РСТ/ОЕ97/00820 і застосування ізолейцил-піролідиду і гідрохлориду

Із» ізолейцил-тіазолідиду вже відомо з БО 296 075. У разі ізолейцил-тіазолідиду, що застосовується в рівні техніки, мова йде про природний, отже, І-трео-ізолейцил-тіазолідид: на дату пріоритету і дату подачі заявки обидві публікації містили інформацію тільки про цю, природну форму ізолейцил-тіазолідиду.

Було встановлено, що ці сполуки, особливо І -трео-ізолейцил-тіазолідид, є хорошими ефекторами відносно і-й ДП ІМ- і ДП ІМ-аналогічної ферментативної активності. Однак, при застосуванні цієї сполуки у деяких пацієнтів «їз» або при деяких формах захворювання спостерігаються деякі проблеми.

В залежності від симптомів і тяжкості, наприклад, сахарного діабету, було б бажано мати в розпорядженні і-й ефектори, які виявляли б іншу дію, ніж відомі сполуки. Так відомо, що пацієнти з цукровим діабетом повинні (Те) 20 індивідуально "настроюватися" для того, щоб зробити можливим оптимальне лікування їх хвороби. Так, в деяких випадках, наприклад, повинна бути достатня зменшена активність ефекторів ДП М. Дуже висока інгібуюча с активність і перманентне застосування одного і того ж медикамента, зокрема через тривале лікування, можуть приводити, як наслідок, до небажаних побічних дій. Далі, було б бажаним поліпшення транспортних властивостей для підвищення швидкості всмоктування ефекторів іп мімо. 29 Таким чином, задачею даного винаходу є нові (зокрема, понижувальні активність) ефектори для лікування,

ГФ) наприклад, порушеної (такої що заподіює шкоду) толерантності до глюкози, глюкозурії, гіперліпемії, метаболічних ацидозів, цукрового діабету, діабетичної невропатії і нефропатії, а також ускладнень у ссавців, о що викликаються цукровим діабетом, і простого способу лікування цих захворювань.

Ця задача вирішується згідно з даним винаходом дипептидними сполуками або аналогами дипептидів, які 60 утворюються з амінокислоти і тіазолідинової або піролідинової групи, і їх солей.

При застосуванні, переважно пероральному, ссавцями цих ефекторів ендогенні (або додатково застосовувані екзогенні) інсулінотропні пептиди СІР. ло і СІ Р-17.з6 (або СІ Р-17.37 або інші аналоги) в меншій мірі розщеплюються ДП ІМ- або ДП ІМ-аналогічними ферментами, і внаслідок цього зменшується або сповільнюється падіння концентрації цих пептидних гормонів. Таким чином, даний винахід заснований на впливі бо зменшення ДП ІМ-або ДП ІМ-аналогічної ферментативної активності, що має місце в кровообігу, на рівень цукру в крові. Було виявлено, що: 1. зменшення ДП ІМ- або ДП ІМ-аналогічної активності приводить до відносного підвищення стабільності інкретинів (або їх аналогів), які стимулюються глюкозою або введеними ззовні, тобто шляхом застосування ефекторів ДП ІМ- або ДП ІМ-аналогічних білків можна регулювати розпад інкретинів в крові; 2. підвищена біологічна стабільність інкретинів (або їх аналогів) до деструкції приводить до зміни активність ендогенного інсуліну;

З. підвищення стабільності інкретинів, яка досягається за допомогою зменшення ДП ІМ- або ДП

ІМ-аналогічної ферментативної активності в крові, приводить до подальшої зміни активності інсуліну, що 7/0 індукується глюкозою, і тим самим до модулювання вмісту глюкози в крові, що контролюється за допомогою

ДпП-1М-ефекторів.

Особливо придатні для цього дипептидні сполуки згідно з винаходом, в яких амінокислота вибрана з природних амінокислот, таких як, наприклад, лейцин, валін, глутамін, пролін, ізолейцин, аспарагін або аспарагінова кислота.

По можливості пероральне застосування високоафінних, низькомолекулярних інгібіторів ферменту у відповідності з даним винаходом являє собою недорогу альтернативу, наприклад, інвазивним хірургічним способам при лікуванні патологічних станів За допомогою хімічного моделювання властивостей стабільності, транспорту кліренса їх активність може бути модифікована і настроєна на індивідуальні властивості.

Як згадувалося раніше, при тривалому лікуванні, наприклад, цукрового діабету може бути необхідним 2о вживання ефекторів з однією певною активністю, за допомогою якої можуть бути задоволені потреби пацієнтів або вилікувані симптоми. Дипептидні сполуки у відповідності з даним винаходом при концентрації (дипептидних сполук) ТОмМкМ, особливо при вказаних в таблиці 1 умовах, знижують активність дипептидилпептидази ІМ або ДП

ІМ-аналогічної ферментативної активності щонайменше на 10, переважно щонайменше на 4095. Часто також потрібне зниження активності щонайменше на 6095 або щонайменше на 7095. Переважні ефектори можуть с об Знижувати активність максимально на 2090 або 3095. Крім того, транспортні властивості сполук, що пропонуються, зокрема з використанням переносника пептидів Рер 11, помітно поліпшені. і)

Особливо переважними дипептидними сполуками є І -ало-ізолейцил-тіазолідид і його солі. Ці сполуки при порівнянні з І -трео-ізолейцил-тіазолідидом при приблизно рівній за величиною активності відносно модуляції глюкози несподівано демонструють поліпшення приблизно в п'ять разів транспорту за допомогою переносника б зо пептидів Рер Т1.

Додаткові переважні сполуки приведені в таблиці 1. Ме

Солі дипептидних сполук даного винаходу можуть бути, наприклад, органічними солями, такими як ацетат, ю сукцинат, тартрат або фумарат, або містити неорганічні кислотні залишки, такі як фосфат або сульфат.

Особливо переважними є фумарати, які виявляють високу активність при несподівано високій стабільності до « гідролизу і є значно менш розчинними, ніж гідрохлориди. Ці властивості є також цінними для галенової продукції. ю

Крім того, переважними є І -трео-ізолейцил-піролідид і його солі, зокрема солі фумарової кислоти, і

І -ало-ізолейцил-піролідид і його солі, зокрема солі фумарової кислоти.

Солі дипептидних сполук можуть існувати в молярному співвідношенні дипептидного компонента (або його аналога) і сольового компонента 1 : 1 або 2 : 1. Подібною сіллю є, наприклад, (Пе-Тпіа)»-фумарова кислота. «

Особливо переважними солями є солі фумарової кислоти І -трео-ізолейцил-тіазолідиду (| з с І -ало-ізолейцил-тіазолідиду. . Таким чином, даний винахід стосується ефекторів ферментативної активності дипептидилпептидази ІМ (ДП и?» ІМ) або аналогів ДП ІМ і їх застосуванню для зниження вмісту цукру в крові при характерної для гіперглікемії концентрації глюкози в сироватці організму-ссавця. Зокрема, даний винахід стосується застосуванню ефекторів

ДП М- або ДП ІМ-аналогічної ферментативної активності, що пропонуються, для придушення або ослаблення с патологічних аномалій обміну речовин ссавців, таких як, наприклад, порушена толерантність до глюкози, глюкозурія, гіперліпемія, метаболічні ацидози, цукровий діабет, діабетична невропатія і нефропатія, а також ве ускладнення ссавців, що викликаються цукровим діабетом. У наступній переважній формі здійснення винахід с стосується способу зниження вмісту цукру в крові при характерній для гіперглікемії концентрації глюкози в 5р бироватці організму-ссавця, відмінному тим, що ссавцеві вводять терапевтичне ефективну кількість ік щонайменше одного ефектора ДП ІМ- або ДП ІМ-аналогічної ферментативної активності згідно з винаходом.

Ге) Далі винахід стосується фармацевтичних композицій, також лікарських засобів, які містять щонайменше одну сполуку даного винаходу або його солі, у разі необхідності в комбінації з одним або декількома фармацевтично прийнятними носіями і/або розчинниками.

Фармацевтичні композиції можуть бути виконані, наприклад, у вигляді парентеральних або ентеральних препаративних форм і містити відповідні носії, або у вигляді пероральних препаративних форм, які містять

Ф) придатні для перорального введення носії. Переважно, вони є пероральними готовими формами. ка Фармацевтичні композиції можуть додатково містити одну або декілька гіпоглікемічно діючих активних речовин, які можуть бути самі по собі відомими активними речовинами. во Ефектори згідно з винаходом ДП М- або ДП М-аналогічної ферментативної активності можуть застосовуватися для зниження вмісту цукру в крові при характерній для гіперглікемії концентрації глюкози в сироватці організму-ссавця або для приготування відповідного лікарського засобу.

Ефектори ДП ІМ- або ДП ІМ-аналогічного ферменту, що застосовуються у відповідності з даним винаходом, можуть застосовуватися в фармацевтичне прийнятних препаративних формах або комплексах препаративних 65 форм в якості інгібіторів, субстратів, псевдосубстратів, інгібіторів експресії ДП ІМ, зв'язуючих білків або антитіл цих ферментативних білків або комбінацій з цих різних речовин, які зменшують концентрацію білка ДП ІМ або ДП ІМ-аналога. Ефектори, що розглядаються у винаході, є, наприклад, інгібіторами ДП ІМ, такими як дипептидні похідні або дипептидні міметики І -ало-ізолейцил-тіазолідид і приведені в таблиці 1 ефектори і їх солі фумарової кислоти. Ефектори даного винаходу роблять можливим індивідуально "підібране" лікування для пацієнтів або захворювань, при якому можна уникнути, зокрема, індивідуальної виявленої непереносимості, алергій і побічних дій.

Ці сполуки виявляють також різну тимчасову залежність активності. Завдяки цьому лікарю надається можливість диференцьовано реагувати на індивідуальну ситуацію пацієнта: з одного боку, він може точно встановити швидкість початку дії, а з іншого боку, тривалість дії і, зокрема, силу дії. 70 Спосіб у відповідності з даним винаходом надає новий підхід до зниження підвищеної концентрації глюкози крові в сироватці ссавців. Він є простим, комерційне вигідним і придатним для застосування при терапії, зокрема, захворювань, викликаних показниками вмісту глюкози в крові, що перевищують середні показники, у ссавців і, зокрема, в медицині.

Ці ефектори застосовуються, наприклад, у формі фармацевтичних препаратів, які містять активний інгредієнт 75. 8 комбінації із звичайними носіями, відомими з відомого рівня техніки. Наприклад, їх застосовують парентерально (наприклад, і.М., в фізіологічному розчині кухонної солі) або ентерально (наприклад, перорально, приготованими із звичайними носіями, такими як, наприклад, глюкоза).

В залежності від їх ендогенної стабільності і їх біодоступності ефектори повинні вводитися один раз або декілька разів в день для досягнення бажаної нормалізації показників вмісту глюкози в крові. Наприклад, такий діапазон доз для людини може знаходитися в області від О,01мг до 1Омг ефектора на кілограм ваги тіла.

Було показано, що при прийомі ефекторів ферментативної активності дипептидиллпептидази ІМ або ДП

ІМ-аналога в крові ссавця, у зв'язку з викликаним тимчасовим зниженням активності ендогенні (або додатково екзогенне введені) інсулінотропні пептиди: шлункові інгібіторні поліпептиди 1-42 (СІР..42) і глюкагон-подібні аміди пептидів 1 7-36 (СІ Р-17.з6) (або СІ Р-17 36 або інші аналоги) в меншій мірі розщеплюються ДП ІМ- або ДП с дб М-аналогічними ферментами, і внаслідок цього зменшується або сповільнюється падіння концентрації цих пептидних гормонів або їх аналогів. Підвищена стабільність інкретинів (присутніх ендогенно або екзогенно і) введених), що досягається за допомогою дії ефекторів ДП ІМ або їх аналогів, які внаслідок цього в підвищеній мірі присутні для інсулінотропної стимуляції рецепторів інкретинів Лангергансових клітин в підшлунковій залозі, змінює між іншим ефективність гомологічного інсуліну, що спричиняє за собою стимуляцію Ге! зо Вуглеводневого обміну організму, одержуючого ці ефектори.

В результаті вміст цукру в крові знижується нижче за характерну для гіперглікемії концентрації глюкози в Ме сироватці організму, одержуючого ефектори. Таким чином, можуть бути усунені або ослаблені аномалії обміну ю речовин, такі як порушена толерантність до глюкози, глюкозурія, гіперліпемія, а також можливі важкі метаболічні ацидози і цукровий діабет, симптоми захворювань, які є наслідком підвищеної концентрації глюкози « з5 В крові протягом тривалого періоду часу. ю

Серед відомих з рівня техніки ефективних при пероральному введенні антидіабетичних засобів досі невідомий клас низькомолекулярних речовин, що мають подібну ефективність (за винятком бігуаніду метаморфіну: молекулярна маса 130). Молекулярна маса аміноацил-тіазолідидів знаходиться між 146 (гліцил-тіазолідид), 203 (ізолейцил-тіазолідид) і 275 (триптофаноїл-тіазолідид). У порівнянні з цим, «

Молекулярна маса сульфонілсечовини (глібенкламід: 494), сахариду (акарбозу: 630), а також тіазолідин-діонів з с (піоглітазон: 586) знаходяться в діапазоні приблизно 500 - 700Да. Фізіологічно аміноацил-тіазолідиди гідролізуються амінопептидазами, а також кислотним гідролізом з утворенням гомологічних речовин, таких як ;» амінокислоти і цистеамін, так що застосування сполук даного винаходу у вигляді перорально доступних антидіабетичних засобів являє собою розширення фармацевтичних засобів.

У пацюків і мишей гіперглікемія, що експериментальне індукується, добре (вище середнього) лікується с пероральним введенням сполук, що застосовуються у відповідності з даним винаходом (таблиці 2 і 3).

Застосування 500 - 1000-кратної діючої дози не приводило до якої-небудь виявленої патологічної зміни протягом о тритижневих токсикологічних експериментів на пацюках і мишах. с Активність сполук даного винаходу відносно ДП ІМ представлена як приклад в таблиці 1:

ФО со ов о ю во вв

Н-Нів-піролідид ЗзБО0 49,7

Відомо, що аміноацил-піролідиди і аміноацил-тіазолідиди можуть руйнуватися ферментами пролінамінопептидазою і пролідазою, присутніми в клітинах слизової оболонки тонкої кишки, в сироватці і клітинах печінки, і тіазолідинове кільце схильне до розкриття в присутності кислот (наприклад, у шлунку) з утворенням адекватних похідних цистеаміну (див. 5 458407). Тому було несподіваним виявлення дозонезалежної активності активних речовин після перорального введення. Дозозалежність дії

І -ало-ізолейцил-тіазолідиду на активність ДП ІМ сироватки після перорального введення | -ало-ІПе-тіазолідиду здоровим пацюкам У/ізіаг приведена в наступній таблиці. » введення і в залежності від дози І -ало-ізолейцил-тіазолідиду, визначена через 30 хвилин після застосування інгібітора см 5 о

Несподіваним і бажаним є досягнута на моделі діабетичної тварини знижуюча вміст глюкози дія активної речовини даного винаходу І -ало-ізолейцил-тіазолідиду після її перорального введення при одночасній о пероральній глюкозній стимуляції (таблиця 3). Ге»)

Для посилення дії, що знижує вміст цукру в крові, різних антидіабетичних засобів застосовують часто комбінації різних антидіабетичних засобів, ефективних при пероральному введенні. Оскільки антигіперглікемічна о дія ефекторів даного винаходу розвивається незалежно від інших відомих антидіабетичних засобів, що «І вводяться перорально, активні речовини даного винаходу аналогічно придатні у відповідній галеновій формі для досягнення бажаних нормоглікемічних ефектів, для застосування в комбінаторній терапії. о

Таким чином, сполуки, що застосовуються у відповідності з даним винаходом, можуть бути переведені відомим способом у звичайні препаративні форми, такі як, наприклад, таблетки, капсули, драже, пілюлі, супозиторії, грануляти, аерозолі, сиропи, рідкі, тверді і кремоподібні емульсії і суспензії і розчини з « використанням інертних, нетоксичних, фармацевтично прийнятних носіїв і допоміжних засобів або розчинників. З

При цьому ці терапевтичне ефективні сполуки в кожному випадку присутні переважно в концентрації від с приблизно 0,1 до 80, переважно від 1 до 5095 мас. від загальної суміші, тобто в кількостях, які достатні для

Із» досягнення вказаного діапазона доз. й 1 тваринних моделях при одночасному тесті толерантності до глюкози (дані виражені у 95 відносно нормоглікемічних показників) »

Ї-ало-Пе-тіазолідидом) сл зо се)

Ге) Хороше всмоктування сполук, що застосовуються у відповідності з даним винаходом, через слизову оболонку шлунково-кишкового тракту дозволяє застосовувати багато яких галенових препаратів.

Ці речовини можуть застосовуватися в якості лікарських засобів у формі драже, капсул, капсул, що в розкушуються, таблеток, крапель, сиропу, а також язичкової форми або у вигляді спреїв для носу.

Композиції готують, наприклад, розбавленням активного інгредієнта розчинниками і/або носіями, у разі (Ф) необхідності із застосуванням емульгаторів і/або диспергуючих засобів, причому, наприклад, у разі ко застосування води в якості розчинника у разі необхідності можуть використовуватися органічні розчинники в якості допоміжного розчинника. во В якості допоміжної речовини можна назвати, наприклад, воду, нетоксичні органічні розчинники, такі як парафін (наприклад, фракції нафти), рослинні масла (наприклад, рапсове масло, арахісове масло, кунжутне масло), спирти (наприклад, етиловий спирт, гліцерин), гліколі (наприклад, пропіленгліколь, поліетиленгліколь); тверді носії, такі як наприклад, природна мука гірських порід (наприклад, високодисперсні кремнієві кислоти, силікати), цукор (наприклад, цукор-сирець, молочний цукор і виноградний цукор); емульгуючі в5 засоби, такі як неіоногенні і аніоногенні емульгатори (наприклад, ефіри поліоксиетилену і жирної кислоти, ефіри поліоксиетилену і жирного спирту, алкілсульфонати і арилсульфонати), диспергуючі засоби (наприклад,

лігнін, сульфітні луги, метилцелюлоза, крохмаль і полівінілпіролідон) і мастильні речовини (речовини, що додають слизькість) (наприклад, стеарат магнію, тальк, стеаринова кислота і лаурилсульфат натрію) і в деяких випадках ароматичні речовини (ароматизатори).

Застосування здійснюється звичайним шляхом, переважно ентерально або парентерально, особливо переважно перорально. У разі ентерального застосування таблетки можуть крім вказаних носіїв містити додаткові наповнювачі, такі як цитрат натрію, карбонат кальцію і фосфат кальцію, разом з різними добавками, такими як крохмаль, переважно картопляний крохмаль, желатин і т.п. Крім того, речовини, що додають слизькість, такі як стеарат магнію, лаурилсульфат натрію і тальк, можуть застосовуватися спільно для 70 таблетування. У разі водних суспензій і/або еліксирів, призначених для перорального використання, активні компоненти, крім змішування з вищезгаданими допоміжними речовинами, можуть бути додатково змішані з різними поліпшуючими смак речовинами або барвниками.

При парентеральному застосуванні можуть застосовуватися розчини активних інгредієнтів з використанням відповідних рідких носіїв. Загалом, переважно при внутрішньовенному введенні використати кількість від приблизно 0,01 до 2,Омг/кг, переважно від приблизно 0,01 до 1,О0мг/кг ваги тіла в день для досягнення ефективних результатів, а при ентеральному введенні дозування становить приблизно 0,01 - 2мг/кг, переважно приблизно 0,01 - мг/кг ваги тіла в день.

Незважаючи на це, в деяких випадках може бути необхідним відхилення від вказаних кількостей, а саме в залежності від ваги тіла піддослідної тварини або пацієнта, або в залежності від способу введення, а також

Від вигляду тварини і його індивідуального самопочуття відносно лікарського засобу або інтервалу, з яким здійснюється введення. Так, в деяких випадках може вистачати менша кількість, ніж вищезгадана найменша кількість, в той час як в інших випадках можуть бути рекомендовані більш високі кількості, розподілені на окремі дози для введення протягом дня. Для застосування в медицині передбачається такий же діапазон дозування. При цьому приведені вище рекомендації справедливі і в цьому випадку. сч

Приклади препаративних форм 1. Капсули, що містять 100Омг І -ало-ізолейцил-тіазолідиду на одну капсулу: Для приблизно 10000 капсул і) готують розчин такого складу:

Гідрохлорид І -ало-ізолейцил-тіазолідиду 1,Окг; Ф зо Гліцерин О,Бкг;

Полієтіленгліколь З,Окг; (о)

Вода О,Бкг. ю

Б,Окг «

Розчин використовують для заповнення м'яких желатинових капсул відповідно до відомих способів. Капсули ю придатні для розкушування або для проковтування. 2. Таблетки або лаковані таблетки або драже зі 10Омг І -ало-ізолейцил-тіазолідиду:

Такі кількості використовуються при приготуванні 100000 таблеток: «

Гідрохлорід І -ало-ізолейцил-тіазолідиду, тонкоподрібнений 10,Окг; -о

Глюкоза А, ЗБКг; с Молочний цукор А,ЗБкг; ; » Крохмаль 4, БОКГ;

Целюлоза, тонкоподрібнена А, БОКкг. сл 45 Вищезгадані компоненти змішують і безпосередньо після цього з'єднують з розчином, приготованим з їх Полівінілпіролідону 2,Окг

Полісорбату О1їкг о іводип приблизно /5,Окг. о 50 і гранулюють відомим способом, розтираючи вологу масу, і після додання 0,2кг стеарату магнію сушать. іЧе) Готову суміш для таблеток вагою З30,0кг обробляють з одержанням округлих таблеток вагою ЗООмг кожна.

Таблетки можуть бути лаковані або дражовані відомими способами.

Технічні дані переважних сполук приводяться нижче. о ій (405нм) во (ЗвОнм) (ЗвОнм) бо П"Е - фумарат ізолейцил-тіазолідиду

Дані ЯМР і ВРХ підтверджують, що мова йде про відповідні речовини.

Умови вимірювання визначення К; речовин

Фермент: ДП ІМнирка свині» О,79мг/мл, 18Е/мл (СРрРМА) в 25мММ Тріс рН 7,6, 3095 сульфату амонію, 0,5ММ ЕДТА, б5мММ ДТЕ

Початковий розчин: 1 : 250, розбавлений в буфері для вимірювань

Буфер: 40ММ НЕРЕЗ рН 7,6, 1 - 0,125 (КСІ)

Субстрат: ОРРМА"НСІ

Початковий розчин: 2,1мММ 70 Вимірювальний прилад: Біо Тест-самопис (Регкіп-ЕІтег Віо Аззау Кеадег, НТ 7000 Рів, Т - 30" у, - 4АО5НМ

Початкова суміш для вимірювання: 100мкл буфера 10Омкл субстрату (З різних концентрації 0,8мМ - 0,2мМ)

Б5Омкл води/нгібітора (7 різних концентрацій 2,1мкМ - 32,8нМ) 10мкл ферменту

Буфер, воду/інгібітор і фермент термостатували заздалегідь при З3З0"С і реакцію ініціювали доданням так само термостатованого субстрату. Визначення проводили чотири рази. Час вимірювання становив 10 хвилин.

Визначення точки плавлення

Точку плавлення визначали з використанням мікроскопа Кофлера із столиком (І еіса-АкіепдезеїІзспатю, який нагрівається, величини є некоректованими, або на приладі ДСК (у Нештапп-РНагта).

Оптичне обертання

Показники обертання визначали при різних довжинах хвиль на "Роіагітеїйег 341" або далі на Ра. Регкіп ЕІтег.

Умови проведення маси-спектрометрії

Мас-спектри реєстрували на "АРІ 165" або "АРІ 365" Ра. РЕ Зсіех з використанням електророзпилювальної іонізації (Е5І). с

Працюють з безпечною концентрацією с - 10мкг/мл, речовину вміщують в Меон/лньо 50: 50, 0,195 НСОЗН, вливання проводять распилювальним насосом (2О0мкл/хв). - Вимірювання проводили в позитивному режимі (М ж о

НІ", ЕЗІ-напруга складає О - 56008.

Із солями одержані такі результати: (22) зо

Ф ю з ю

Дослідження розчинності солей Пе-Тпіа

Пе-Тпіа"Рит (фумарат ізолейцил-тіазолідиду)

Наважка 10,55мМг « відповідає О,02ммоль (520,72г/моль) шщ с Додання 100мкл Н2Одист й при 1ООмкл не спостерігається ніякого розчинення, оптично: ніякого поверхневого змочування "» від 200мкл трохи спостерігається початок розчинності при 40О0мкл можна спостерігати повне розчинення 2,63905.

У разі цієї солі встановлено, що вона є ледве змочуваною і не руйнується. 4! Пе-Тпіа"Зисс (сукцинат ізолейцил-тіазолідиду)

Наважка 16,6 мг т- відповідає О0,031ммоль (522,7Зг/моль) сл Додання 1бмкл Н2Одист при 1бмкл не спостерігається ніякого розчинення, оптично: "всмоктування" вологи о від ббмкл - 1,5мл не можна спостерігати ніякого розчинення цієї речовини.

Ге) Пе-ТпіаТапйгаї (тартрат ізолейцил-тіазолідиду)

Наважка 17,Змг відповідає О0,049ммоль (351,41г/моль)

Додання 100мкл Н2Одист при 10Омкл повне розчинення

Ф, 17,390. ко Пе-Тпіа"Рпоз (фосфат ізолейцил-тіазолідиду)

Наважка 15,5мг во відповідає О,051ммоль (300,32г/моль)

Додання 100мкл Н2Одист при 100мкл можна спостерігати набухання послідовне додання 100мкл НьО при 40О0мкл повне розчинення 65 3,8790.

Пе-Тпіа"НСЇІ (гідрохлорид ізолейцил-тіазолідиду)

Наважка 16,1мг відповідає О0,06б7ммоль (238,7 7г/моль)

Додання 100мкл Н2Одист при 10Омкл повне розчинення 16,190.

Загальний синтез Пе-ТПіа"солі (солі ізолейцил-тіазолідиду)

Вос-захищену амінокислоту Вос-ІПе-ОН заздалегідь вміщують в етилацетат, початкову суміш охолоджують до приблизно -5"С. Додають по краплях М-метилморфолін, хлорангідрид півалінової кислоти (лабораторія) або 7/0 неогексаноїл-хлорид (дослідна установка) при постійній температурі Реакційну суміш перемішують протягом декількох хвилин для її активування. Один за іншим додають по краплях М-метил-морфолін (лабораторія) і гідрохлорид тіазолідину (лабораторія), тіазолідин (дослідна установка). Обробку в лабораторії проводять класичним методом з розчинами солей, а на дослідній установці початкову суміш очищують розчинами Масон і снзоеоОн.

Відщеплення захисної групи Вос досягається за допомогою суміші НСі/діоксан (лабораторія) або Н 550, (дослідна установка).

У лабораторії цей гідрохлорид кристалізують з суміші ЕЮН/ефір.

Для дослідної установки одержують вільний амін за допомогою додавання суміші Масн/МмчН з. Фумарову кислоту розчиняють в гарячому етанолі, додають вільний амін, при цьому осаджується (Пе-Тпіа) 2-фумарат (М - 520,71гмоль 7).

Аналіз ізомерів або енантіомерів проводять за допомогою електрофорезу.

Claims (9)

Формула винаходу с

1. Дипептидні міметики, утворені з амінокислоти і тіазолідинової або піролідинової групи, а саме і) І -ало-ізолейцил-тіазолідин, І -ало-ізолейцил-піролідин і їх солі.

2. Дипептидні міметики згідно з п. 1, які відрізняються тим, що солі являють собою органічні солі, такі як ацетат, сукцинат, тартрат або фумарат, або неорганічні кислотні залишки, такі як фосфат або сульфат. б зо З.

Солі дипептидних міметиків згідно з одним з попередніх пунктів, які відрізняються тим, що вони мають молярне співвідношення дипептидного компонента і сольового компонента 1:1 або 1:2. ме)

4. Солі дипептидних міметиків згідно з одним з попередніх пунктів, а саме солі фумарової кислоти. ю

5. Солі дипептидних міметиків згідно з п. 4, а саме сіль фумарової кислоти І -ало-ізолейцил-тіазолідину.

6. Фармацевтична композиція, яка відрізняється тим, що вона містить щонайменше одну сполуку згідно з - ОДНИМ З попередніх пунктів в ефективній кількості, у разі необхідності в комбінації з одним або декількома ю фармацевтично прийнятними носіями і/або розріджувачами.

7. Фармацевтична композиція згідно з п. 6, яка відрізняється тим, що вона містить носій для парентеральних або ентеральних препаративних форм.

8. Фармацевтична композиція згідно з п. 6, яка відрізняється тим, що вона являє собою препаративну форму « для перорального введення. з с

9. Фармацевтична композиція згідно з одним з пунктів 6-9, яка відрізняється тим, що вона містить додатково гіпогликемічно діючу активну речовину. ;» 1 щ» 1 о 50 іЧе) Ф) іме) 60 б5