UA58519C2 - Спосіб ослаблення катаболічних змін після оперативного втручання за допомогою глюкагоноподібного пептиду-1 (glp-1) або його аналогів (варіанти) - Google Patents

Abstract

Даний винахід стосується способів ослаблення післяопераційних катаболічних змін і гормональних реакцій на стрес. GLP-1, GLP-1 аналог або GLP-1 похідне вводиться в дозі, що забезпечує ефективну нормалізацію рівня вмісту глюкози в крові.

Description

Опис винаходу 1. Галузь, до якої відноситься винахід. Даний винахід відноситься до способу прискорення видужування 2 після оперативного втручання шляхом відвертання катаболічної реакції і несприйнятливості до інсуліну, викликаних хірургічною травмою. 2. Допоміжна інформація. В західному світі щорічно виконують приблизно 20000-25000 оперативних втручань на мільйон жителів. Хірургічна травма, подібно будь-якій іншій травмі, спричинює явно висловлені зміни в обміні речовин Шо Дж. Г.Ф. (Зпам/ У.Н.Е.) і інші, Апп. Зиго., 209 (1): 63-72 (1989); Літл Р.А. (ПіШе К.А.) 70 | інші, Ргод. Сіїп. ВіоЇї. Кез. 263А: 463-475 (1987); Фрейн К.Н. (Ргауп К.М.), Сіїп ЕпдосгіпоІї. 24: 577-599 (1986); Бранді Л. (Вгапаі 1!) і інші, Сіїп. Зсі. 85: 525-35 (1993)). Прискорений синтез глюкози, основного "палива" регенерації тканин, являє собою серйозну зміну обміну речовин після оперативного втручання, і відбувається він за рахунок білка і енергетичних запасів організму (Гамп Ф.Е. (стр Р.Е.) і інші, У. Тташта, 14: 378-88 (1974); Блек Р.Б. (Віаск К.В.) і інші, Апп. Зи!иго. 196: 420-35 (19823). 12 Раніше подібні зміни приписували глюкорегуляторним стресовим гормонам і іншим катаболічним чинникам, наприклад, цитокінам, що виділяються у вигляді реакції на травму. Чим більш висловлені зміни в бік катаболізму, тим вище смертність і тим повільніше видужування пацієнта |Торел А. (Тогеї| А.) і інші, Еиг. у. зЗига., 159: 593-99 (1993); Черноу Б. (Спегпому В.) і інші, Агсп. Іпіегп. Меад., 147: 1273-8 (1987)).

Післяопераційні катаболічні стани можуть лікуватися анаболічними гормонами, зокрема, соматотропним гормоном і інсуліноподібним чинником зростання-1 (ІСЕ-1) |Хамерквіст Ф. (Наттагкміві Р.) і інші, Апп. Зига., 216 (2): 184-190 (1991); Циглер Т. (Ледіег Т.) і інші, Ашш. Кему. Мей., 45: 459-80 (1994); Циглер ТР. (Ледіег Т.К.) і інші, У. Рагепі Епі. Миші. 14 (6): 574-81 (1990)). Результати деяких досліджень показують явно виявлений благотворний вплив лікування інсуліном на пацієнтів з катаболічною травмою |(Хінтон П. (Ніпіоп

Р.) ї інші, Гапсеї, 17 (Квітень): 767-69 (1971); Шизгал Г. (Зпігда! Н.) і інші, Ат. .). Сп. Миг., 50: с 1355-63 (1989); Вульфсон А.М. Дж. (Муоойвоп А.М...) і інші, М. Сп. Миїг., 50: 1355-63 (1989); Вульфсон А.М. (У

Дж. і інші, М. ЕпаЇ. У. Мей. 300: 14-17 (1979); Брукс Д. (ВгооКе 0.) і інші, У. Зигод. Кев. 40: 395-405 (1986); Сакураї І. (ЗакКигаї У.) і інші, Апп. Зи!иго. 222: 283-97 (1995)).

Результати інших досліджень, однак, показують, що післяопераційний благотворний вплив інсуліну часто погіршується несприйнятливістю до інсуліну. о

У випадку несприйнятливості до інсуліну нормальні концентрації інсуліну викликають реакції нижче «- нормального рівня. Несприйнятливість до інсуліну може бути зумовлена зниженням ступеня зв'язування інсуліну з рецепторами, що знаходяться на поверхні клітин, або змінами внутрішньоклітинного обміну речовин. Перший о згаданий випадок, що характеризується як зниження чутливості до інсуліну, може, як правило, переборюватися Ге) підвищеною концентрацією інсуліну. Другий згаданий випадок, що характеризується як зниження 3о сприйнятливості до інсуліну, не може бути подоланий більшими кількостями інсуліну. о

Несприйнятливість до інсуліну після травми може бути подолана дозами інсуліну, пропорційними мірі несприйнятливості до інсуліну, і, таким чином, явно являє собою зниження чутливості до інсуліну (Бранді Л.С. (Вгапаі І 5.) і інші, Сіїп. Зсіепсе 79: 443-450 (1990); Хендерсон А.А. (Непдегзоп А.А.) і інші, Сііп. Зсі. 80: « 25-32 (19903). Зниження чутливості до інсуліну після планового порожнинного оперативного втручання З продовжується, як мінімум, п'ять днів, але не більш трьох тижнів, і найбільш виявлене в перший с післяопераційний день. Для нормалізації може знадобитися до трьох тижнів. |Горел А. (ТНогеї! А.) і інші, (1993).

Із» Причини спостерігаємої тимчасової несприйнятливості до інсуліну після травми не зовсім зрозумілі. Як кортизол, так і глюкагон можуть сприяти виникненню катаболічної реакції на травму (Альберті К.Г.М.М. (Аїрегії

К.О.М.М.) і інші, У. Рагепі Епі. Ми. 4 (2): 141-446 (1980); Гельфанд Р.А. (СеМапа К.А.) і інші, У. Сііп. 49 |пмеві. 74 (Грудень): 2238-2248 (1984); Марліс Е.Б. (Магпівзв Е.В.) і інші, 9. Сііп. Іпмеві 49: 2256-70 і-й (1970)). Дані досліджень післяопераційної несприйнятливості до інсуліну не показали, однак, будь-якої

Ге | кореляції між змінами в рівнях згаданих катаболічних гормонів і змінами ступеня чутливості до інсуліну після оперативного втручання |Горел А. (Трогеї! А.) і інші (1993); Торел А., Кагоїпека НозріаІ апа Іпвзійше, і-й 10401 Стокгольм, Швеція (1993); Торел А. і інші, Вг. У). З!иго. 81: 59-63 (1994)). -к 70 Підвищена доступність ліпідів після травми може викликати несприйнятливість до інсуліну в циклі глюкоза-жирні кислоти (|Рендл П.Дж. (Капаіе Р.).) ії інші, Оіар. Меїаб. Кеу. 4 (7): 6623-38 (1988)). Підвищена с доступність вільних жирних кислот (ЕРА) викликала несприйнятливість до інсуліну і змінювала окислювання субстрату з глюкози на жир, навіть у випадку одночасного вливання інсуліну |Фераніні Е. (Регтаппіпі Е.) і інші, У. Сііп. Іпмеві 72: 1737-47 (1983); Бевілака С. (Веміасдца 5.) і інші, Мейароїїзт 36: 502-6 (1987); 22 Бевілака С. і інші, Оіабе(ез 39: 383-89 (1990); Бонадона Р.К. (Вопадоппа К.С.) і інші, Ат. 9. РАувзіої. 259:

ГФ) Е736-50 (1990); Бонадона Р.К. і інші, Ат. У. Ріузіої. 257: Е49-56 (1989)).

Планова операція звичайно здійснюється після голодування на протязі ночі для зниження небезпеки, о зв'язаної з анестезуванням. Ця укорінена практика голодування пацієнта на протязі ночі (10-16 годин) перед оперативним втручанням прискорює розвиток катаболічного стану і посилює несприйнятливість до інсуліну. 60 Результати досліджень, проведених на щурах, що піддавалися стресовим навантаженням, наприклад, кровотечі і ендотоксикозу, показали, що голодування на протязі менш 24 годин виявляє явний вплив на катаболічну реакцію на травму |(Алібегович А. (Аїредоміс А.) і інші, Сігс. ЗпоскК, 39: 1-6 (1993); ЕшаліА.Г. (ЕзпаїіА.Н.) і інші, Ециг. У. Биго., 157: 85-89 (1991); Лунгквіст ОО. ((|сподмівї 0.) і інші, Ат. у). РНузіоіЇ.,, 22: Еб692-98 (1990)). Навіть нетривале голодування перед появою травми у щурів викликає істотне зниження вуглеводних бо резервів, глибокі зміни в гормональному середовищі, підвищує реакцію на стрес і, що важливіше всього,

збільшує смертність (Алібегович А. і інші, Сігс. ЗНоскК, 39: 1-6 (1993)).

Введення глюкози перед оперативним втручанням, здійснюване перорально (|Нігрен Дж. (Мудгеп 9.) і інші,

Апп. Зиго. 222: 728-34 (1995)) або шляхом вливання, знижує несприйнятливість до інсуліну після оперативного

Втручання, у порівнянні з пацієнтами, що голодували. У пацієнтів, яким на протязі ночі перед плановою порожнинною хірургічною операцією вливали глюкозу (5 мг/кг/хв.), чутливість до інсуліну після згаданої операції знизилася, в середньому, на 32906, в той час як у пацієнтів, що піддавалися оперативному втручанню після традиційного голодування на протязі ночі, чутливість до інсуліну знизилася, в середньому, на 5595 (Лунгквіст О. і інші, У. Ат. СоїІ. 5!иго. 178: 329-36 (1994)). 70 Поряд з негативним впливом голодування на видужування після оперативного втручання, іммобілізація пацієнта і харчування пониженої калорійності під час і після оперативного втручання, також підвищують несприйнятливість до інсуліну після згаданого оперативного втручання. У здорових добровольців, як було показано, 24-годинна іммобілізація і харчування пониженої калорійності викликали 20-3095 підвищення несприйнятливості периферійної нервової системи до інсуліну. Таким чином, несприйнятливість до інсуліну після передопераційного вливання глюкози, про яку повідомлялося раніше |Лунгквіст О., (1994)), може, почасти, викликатися адитивним ефектом післяопераційного постільного режиму і харчуванням пониженої калорійності.

Враховуючи ступінь домінування оперативних втручань, важливо звести до мінімуму негативні побічні явища, наприклад, катаболічну реакцію і несприйнятливість до інсуліну, для поліпшення одужуваності і зниження смертності. Післяопераційна несприйнятливість до інсуліну погіршує 6 ефективність лікування згаданого катаболічного стану за допомогою інсуліну.

Укорінена медична практика передопераційного голодування загострює післяопераційний катаболічний стан і несприйнятливість до інсуліну. Необхідний, таким чином, засіб лікування, що переборює як катаболічний стан, так і несприйнятливість до інсуліну.

Як розкривається в даному описі, однім з таких засобів лікування, що переборюють як катаболічний стан, сч ов так і несприйнятливість до інсуліну, є спільне введення глюкози і інсуліну перед, під час і після оперативного втручання. Вливання інсуліну, однак, створює потенційну можливість виникнення гіпоглікемії, що і) визначається як рівень глюкози в крові нижче 0,3мММ. Гіпоглікемія підвищує небезпеку шлуночкових екстрасистолій і являє собою небезпечний наслідок вливання інсуліну. З метою відвертання гіпоглікемії був розроблений алгоритм вливання інсуліну для діабетиків |Хендра Т.Дж. (НепагатТ..) і інші, Оіарейфез Кез. Сіїіп. Ге! зо Ргтасі, 16: 213-220 (1992)). Однак, в випадку застосування згаданого алгоритму, гіпоглікемія розвинулась у 2190 пацієнтів. В іншому дослідженні, присвяченому контролюванню рівня глюкози після інфаркту міокарда, -- гіпоглікемія розвинулась у 1895 пацієнтів у випадку вливання інсуліну і глюкози |Мальмберг К.А. (МаІтрега ю

К.А.) і інші, Оіарейез Саге, 17: 1007-1014 (1994)).

При вливанні інсуліну також часто виникає потреба контролювання рівнів глюкози в крові для того, щоб со зв Можна було виявити появу ознак гіпоглікемії і зняти їх якомога швидше. У пацієнтів, яким в ході здійснення ю згаданого вище дослідження |Мальмберг, 1994) робили вливання інсуліну, рівні глюкози в крові вимірювали, як мінімум, через кожну годину і, в відповідності з цим, корегували швидкість вливання. Таким чином, безпека і ефективність способу лікування пацієнтів з інфарктом міокарда шляхом вливання інсуліну і глюкози залежить від простоти і швидкості доступу до даних, що стосуються рівня глюкози в крові. Подібна настійна потреба «

Контролювання рівня глюкози в крові покладає важкий тягар на медичний персонал, а також підвищує в с незручності і вартість лікування. В результаті цього клінічні відділення передопераційної підготовки часто не виділяють ресурсів на контролювання і приведення рівнів глюкози в крові в оптимальний стан перед ;» оперативним втручанням, якого, наприклад, можна було б добитися шляхом внутрішньовенного введення інсуліну. Враховуючи небезпеку і навантаження, зв'язані з вливанням інсуліну, необхідний альтернативний

Підхід до перед/післяопераційного контролювання катаболічних реакцій на травму. с Гормон інкретин, глюкагоноподібний пептид 71, що скорочено позначається, як СІ Р-1, утворюється з проглюкагону в шлунково-кишковому тракті і посилює виділення інсуліну, що індукується живильними со речовинами ІКрциман Б. (Кгсутапп В.) і інші, І апсеї 2: 1300-1303 (1987)). Відомо, що різноманітні процесовані с форми СІ Р-1 стимулюють секретування інсуліну (інсулінотропна дія) і утворення ЦАМФ |дивись, наприклад,

Мойсов С. (Мо|зом 5.), Іпї. У. Реріїде Ргоївіп Кезеагсп, 40: 333-343 (1992)). Був встановлений взаємозв'язок - між результатами різноманітних лабораторних експериментів іп міго і інсулінотропними реакціями ссавців,

Ге) особливо людей, на екзогенне введення СІ Р-1, СІ Р-1(7-36) аміду і СІ Р-1(7-37) кислоти |дивись, наприклад,

Наук М.А. (Маск М.А.) їі інші, Оіарефоіодіа, 36: 741-744 (1993); Гутняк М. (Сшпіак М.) і інші, Мемж/ Епдіапа

У. ої Медісіпе, 326 (20): 1316-1322 (1992); Наук МА ії інші, У. Сііп. Іпмеві.,, 91: 301-307 (1993); і Торенс Б. дв (Трогепе В.) і інші, Оіарейфе5, 42: 1219-1225 (1993)). І Р-1 (7-36) амід виявляє явно висловлений антидіабетогенний вплив на інсулінозалежних діабетиків шляхом стимулювання чутливості до інсуліну і

Ф) підвищення виділення інсуліну, індукованого глюкозою, в фізіологічних концентраціях (Гутняк М. і інші, Мем ка Епдіапа 9. Меа. 326: 1316-1322 (19923). СІ Р-1 (7-36) амід, в випадку введення інсулінонезалежним діабетикам, стимулює виділення інсуліну, знижує секретування глюкагону, уповільнює випорожнення шлунку і посилює бо використання глюкози |Наук, 1993; Гутняк, 1992; Наук, 1993).

Завадою для використання молекул типу СІ Р-1 для тривалого лікування є те, що період напіввиведення таких пептидів з системи кровообігу є надто нетривалим. Наприклад, період напіввиведення СІ Р-1(7-37) з системи кровообігу складає всього лише від З хвилин до 5 хвилин. Період напіввиведення СІ Р-1(7-36) аміду, У випадку його підшкірного введення, складає, приблизно, 50 хвилин. Таким чином, для досягнення тривалого 65 Впливу згадані молекули СІ Р повинні вводитися шляхом безперервного вливання |Гутняк М. і інші, Оіаре(ез Саге 17: 1039-1044 (1994)). В даному винаході нетривалий період напіввиведення СІ Р-1 з системи кровообігу і наступна необхідність в безперервному його уведенні не є недоліками, оскільки пацієнт перед проведенням хірургічної операції, як правило, госпіталізується, і рідини безупинно вводяться парентерально перед, в процесі і після оперативного втручання.

Стисле викладення суті винаходу

Таким чином, даний винахід вперше надає спосіб ослаблення післяопераційних катаболічних змін і несприйнятливості до інсуліну і включає введення пацієнту, що потребує цього, сполуки, що вибирається з групи, до складу якої входять (І Р-1, СІ Р-1 аналоги, І Р-1 похідні і їхні фармацевтичне прийнятні солі.

Фігура 1 - крива зміни (в процентному вираженні) швидкості вливання глюкози (СІК) на протязі 70 післяопераційного (розіор) періоду відносно передопераційного (ргеор) періоду у шести (6) контрольних пацієнтів (0) і семи (7) пацієнтів, отримуючих гіперінсулінемічне, нормоглікемічне вливання (Щ) перед і в процесі здійснення планового оперативного втручання.

Фігура 2 - крива, що демонструє вплив безперервного вливання СІ Р-1(7-36) аміду на середню концентрацію глюкози в крові (ММ). (яеіфене) у п'яти інсулінонезалежних пацієнтів, хворих на цукровий діабет (МІООМ), на 79 протязі ночі. Згадана крива також показує вплив безперервного вливання інсуліну на середню концентрацію глюкози в крові (770--) у тих же самих п'яти інсулінонезалежних пацієнтів-діабетиків, але на протязі іншої ночі.

Фігура З - крива, що показує вплив вливання СІ Р-1(7-36) аміду на середню концентрацію глюкози в крові ух (мМ) (сення) У п'яти інсулінонезалежних пацієнтів-діабетиків, при вливанні його на протязі дня протягом трьох годин, починаючи з моменту початку кожного прийому їжі під час сніданку, обіду і вечері. Згадана крива показує також вплив підшкірного введення інсуліну на середню концентрацію глюкози в крові (770--) у тих же самих п'яти інсулінонезалежних пацієнтів-діабетиків, але на протязі іншого дня, і з впорскуванням незадовго до початку кожного прийому їжі. Га

Докладний опис винаходу "СІ Р-1" означає СІ Р-1(7-37). За традицією, прийнятій в даній галузі, амінокінцева область (1 Р-1(7-37) і9) позначена номером 7, в той час як карбоксикінцева - номером 37. Амінокислотна послідовність СІ Р-1(7-37) добре відома в даній галузі, однак вона наведена далі для зручності читача:

МНо-Ніє7-А1а-с10-с1у10- Ф - «- тру-Рпе-Тік-БВек-Аврі?-Уа1-Вех-Бех-Тук-Пцецп?20- ю сіц-с1у-Сіп-д1а-А1а25-Був-С1ц-Рре-І1е-АзаЗ0- со з Тхр-Печ-Ма1-цув-с1у35-Ахо-с1у37-СО0Н ою (Послідовність ЛО І) "СІ Р-1 аналог" визначається, як молекула, що має одну або декілька амінокислотних замін, делецій, ч інверсій або додатків, у порівнянні з СІ Р-1. До числа СІ Р-1 аналогів, відомих в даній галузі, відносяться, - с наприклад, СІ Р-1(7-34) і СІ Р-1(7-35), СІ Р-1(7-36), СІпОо-СІ Р-1(7-37), 0О-СІпОо-СІ Р-1(7-37), ч Тиг16-Ї уз18-СІ Р-1(7-37) і І уз18-І Р-1(7-37). Більш прийнятними СІ Р-1 аналогами є СІ Р-І(7-34) і СІ Р-І(7-35), » що розкриваються в патенті СІЛА Мо5118666, включеному до даного опису як посилання, а також сі Р-1(7-36), що являють собою біологічні процесовані форми СІ Р-1, що мають інсулінотропні властивості. Інші (з Р-1 аналоги розкриваються в патенті США Мо 5545618, що включений до даного опису як посилання. о "СІ Р-1 похідне" визначається як молекула, що має амінокислотну послідовність СІ Р-1 або СІ Р-1 аналогу, о але, додатково, що має хімічну модифікацію однієї або декількох своїх амінокислотних бокових груп, атомів а-вуглецю, кінцевої аміногрупи або кінцевої карбокислотної групи. Хімічна модифікація включає, але, однак, 1 цим не обмежується, додаток хімічних складових, утворення нових зв'язків, і вилучення хімічних складових. шу 20 Модифікації амінокислотних бокових груп включають, без обмеження, ацилування лізинових Е-аміногруп,

М-алкілування аргініну, гистидіну або лізину, алкілування глутамінових або аспарагінових карбокислотних груп

Ме) і деамідирування глутаміну або аспарагіну. До модифікацій кінцевих аміногруп відносяться, без обмеження, модифікації дезаміногруп, М-нижчих алкілових, М-ди-нижчих алкілових і М-ацильних груп. До модифікацій кінцевих карбоксильних груп відносяться, без обмеження, модифікації амідних, нижчих алкіламідних, 255 діалкіламідних груп і нижчого алкілового ефіру. Нижчим алкілом є С.4-Су; алкіл. Більш того, одна або декілька о бокових груп або кінцевих груп, можуть захищатися за допомогою захисних груп, відомих середньому хіміку-фахівцю з білків, а-вуглець амінокислоти може бути моно- або диметилованим. де До складу більш прийнятної групи СІ Р-1 аналогів і похідних, призначених для використання в даному винаході, входять молекули наведеної далі формули: 60 б5

В1-Хх-с1ц-б1у10-

Й Тик-Рре-ТЬк-бег-Авр15-уа1-5ек-Бек-Тук-рец20-

У -с1у-61п-А1а-А1а25-рув- й -Рре-І1е-А1а30-

ТЕр-Пец-Уаї-рув-с1у35-Ака-В2 10 . .- (Послідовність Че 2) і їхні фармацевтичне прийнятні солі, де: К вибирають з групи, до складу якої входить І -гістидин,

О-гістидин, дезаміногістидин, 2-аміногістидин, В-гідроксигістидин, гомогістидин, альфа-фторметилгістидин і альфа-метилгістидин; Х вибирають з групи, до складу якої входить Аа, Су, Маї, ТАг, Пе ії альфа-метил-Аїа; У 72 вибирають з групи, во складу якої входить СІМ, Сіп, Аа, ТНг, Зег і Сіу; 7 вибирають з групи, до складу якої входить Сім, Сп, Ага, ТНг, Зег і Су; і Ко вибирають з групи, до складу якої входить МН» і СІу-ОН; за умови, що згадана сполука має ізоелектричну точку в межах, приблизно, від 6,0, приблизно, до 9,0, а також, додатково, за умови, що коли К. - Нів, Х - Аа, М -С1М, і 27 - Сі, Ко повинен бути МН».

Численні СІ Р-1 аналоги і похідні що мають ізоелектричну точку в даному діапазоні, були розкриті і включають, наприклад: сІР-1 (7-36) МНО сіу8-сьР-1 (7-36) МНо се сбіп?З-СЬР-1 (7-37) о р-сіп?-спр-1 (7-37) асекуї-рувЗ-сР-1 (7-37) Ф зо тТвк?-брр-1 (7-37) - р-тпкЗ-спв-1 (7-37) ю

АвпЗ?-спр-1 (7-37) со

ІС о) р-Авп?-сСЬР-1 (7-37) бех22-Аха23-дуд24-б1п26-сЬрР-1 (7-37) тТре1і6-руві8-сьР-1 (7-37) 18 - с Був -сИв-1 (7-37) хз» Акд2З-сьр-1 (7-37)

Ака2а-сЬв-1 (7-37) с тощо |дивись, наприклад, УМО 91/11457).

Наступна більш прийнятна група активних сполук для використання в даному винаході розкривається в со міжнародній заявці УМО 91/11457 і включає, по суті, СІ Р-1(7-34), СІ Р-1(7-35), СІ Р-1(7-36) або СІ Р-1(7-37), або с ж їхню амідну форму, а також їхні фармацевтичне прийнятні солі, що мають, як мінімум, одну модифікацію, вибрану з групи, яка включає: - (а) заміну лізину гліцином, серином, цистеїном, треоніном, аспарагіном, глутаміном, тирозином, аланіном,

Ге) валіном, ізолейцином, лейцином, метіоніном, фенілаланіном, аргініном або ЮО-лізином в положенні 26 і/або в положенні 34; або ж заміну аргініну гліцином, серином, цистеїном, треоніном, аспарагіном, глутаміном, тирозином, аланіном, валіном, ізолейцином, лейцином, метіоніном, фенілаланіном, лізином або ЮО-аргініном в положенні 36; (в) заміну триптофану тривкої до окислювання амінокислотою в положенні 31;

Ф) (с) заміну, як мінімум, одного з: валіну тирозином в положенні 16; серину лізином в положенні 18; ка глутамінової кислоти аспарагіновою кислотою в положенні 21; гліцину серином в положенні 22; глутаміну аргініном в положенні 23; аланіну аргініном в положенні 24; і лізину глутаміном в положенні 26; і во (4) заміну, як мінімум, одного з: аланіну гліцином, серином або цистеїном в положенні 8; глутамінової кислоти аспарагіновою кислотою, гліцином, серином, цистеїном, треоніном, аспарагіном, глутаміном, тирозином, аланіном, валіном, ізолейцином, лейцином, метіоніном або фенілаланіном в положенні 9; гліцину серином, цистеїном, треоніном, аспарагіном, глутаміном, тирозином, аланіном, валіном, ізолейцином, лейцином, метіоніном або фенілаланіном в положенні 10; і аспарагінової кислоти глутаміновою кислотою в положенні 15; і 65 (е) заміну гістидину гліцином, серином, цистеїном, треоніном, аспарагіном, глутаміном, тирозином, аланіном, валіном, ізолейцином, лейцином, метіоніном або фенілаланіном, або О- або М-ацилованою або алкілованою формою гістидину в положенні 7; де в замінах (а), (Б), (4) ії (е) згадані заміщені амінокислоти можуть, факультативно, бути в Ю-формі, а амінокислоти, заміщені в положенні 7, можуть, факультативно, бути в

М-ацилованій або М-алкілованій формі.

Оскільки фермент дипептидил-пептидаза ІМ (ОРР ІМ) може нести відповідальність за спостерігаєму прискорену інактивацію іп мімо введеного СІ Р-1, |дивись, наприклад, Ментлайн Р. (Мепіеїп К.) і інші, Еишг. у.

Віоспет., 214: 829-835 (1993)), більш прийнятним є введення 01 Р-1 аналогів і похідних, захищених від впливу

ОРР ОМ, в отой час, як більш переважним є введення (Су /8-сІ Р-1(7-36)МН», МаїІб-І Р-1(7-37)ОН, а-метил-Аїа8-СІ Р-1(7-36)МН» і сІуЗ-(1п21-01І Р-1(7-37)ОН або їхніх фармацевтичне прийнятних солей. 70 Більш прийнятним є використання в даному винаході молекули, заявленої в патенті США Мо 5188666, що включений до даного опису як посилання. Таку молекулу вибирають з групи, до складу якої входить пептид, що має наведену далі амінокислотну послідовність:

МнН2а-Нів?-А1а-б1ц-с1у10- з трх-Рре-ТЬу-Бехг-Аврі5-Уа1ї-бех-бех-Тук-Ццец20- сіц-с1у-С1п-Аза-А1а25-Був-с1и-Рре-ІЗе-діа30-

Ттр-Гецп-Уа1-Х (Послідовність Мо 3),

Де Х вибирають з групи, до складу якої входить Гуз і Гувг-с1у; і похідне згаданого пептида, де згаданий пептид вибирають з групи, до складу якої входить: фармацевтичне прийнятна сіль згаданого пептида, отримана /-/СМ доданням кислоти; фармацевтичне прийнятна карбоксилатна сіль згаданого пептида; фармацевтичне о прийнятний нижчий алкіловий ефір згаданого пептида; і фармацевтичне прийнятний амід згаданого пептида, вибраний з групи, до складу якої входить амід, нижчий алкіламід і нижчий диалкіламід.

До складу іншої більш прийнятної групи молекул, призначених для використання в даному винаході, входять сполуки, заявлені в патенті СІЛА Мо 5512549, що включений до даного опису як посилання, що має загальну ме) формулу: «-

КІі-А1а-с1п-с1у10- во - - с

ТВк-Рпе-ТЬк-Век-АвріЗ-Уа)-Зек-бек-Тук-цец20- - ш І в) с1и-б1у-б1п-А1а-А1а25-Хаа-с1цд-рРНе-І1е-дА1а30-

Тер-цец-Уа1-пув-с1у35-дга-В3 в2 - с ;» п - . (Послідовність Мо 4) і їхні фармацевтичне прийнятні солі, де Б / вибирають з групи, включаючої 4-імідазопропіоніл, -імідазоацетил або 4-імідазо-А,А-диметилацетил; вибирають з групи, включаючої Св- нерозгалужений о 4-імі бо 4-імі АА В? виб Її Се-Со Й

Ге | ацил, або він буде відсутній; ВЗ вибирають з групи, включаючої СІУ-ОН або МН»; і Хаа -- І уз або Аго. сл Більш переважними сполуками Послідовності Мо 4 для використання в даному винаході є сполука, де Хаа -

Агу і В2 - Сб-С4о нерозгалужений ацил. й й й -й Надто переважними сполуками Послідовності Мо 4 для використання в даному винаході є сполуки, де Хаа - с Ага, К2 - Св-Сіо нерозгалужений ацил і КЗ - СІу-ОН.

Більш переважними сполуками Послідовності Мо 4 для використання в даному винаході є сполуки, де Хаа -

Ага, В2 - Св-С1о нерозгалужений ацил, ВЗ - СІу-ОН і В - 4-імідазопропіоніл.

Найбільш переважними сполуками Послідовності Мо 4 для використання в даному винаході є сполуки, де Хаа - Агу, К2 - Св нерозгалужений ацил, КЗ - СІу-ОН і В! - 4-імідазопропіоніл. адто переважним є використання в даному винаході молекули, заявленої в патенті о , ЩО о Нн і Її і США Мо 5120712 ко включений до даного опису як посилання. Таку молекулу вибирають з групи, до складу якої входить пептид, що має наведену далі амінокислотну послідовність: 60 б5

МНа-Нів?-А1а-с14-01у10-

Тпе-Рпе-ТНк-бек-Аврі15-Уа1-бек-бек-Тухг-цеч20. біц-б1у-с1п-Азїа-А1а25-Ппув-С1ц-Рре-І1е-А1аЗ30-

Тгр-рец-Ма1-рув-с1у35-дкд-с1у37-СсООН 7 (Послідовність о 1) і похідне згаданого пептида, де згаданий пептид вибирають з групи, включаючої: фармацевтичне прийнятну сіль згаданого пептида, отриману доданням кислоти; фармацевтичне прийнятну карбоксилатну сіль згаданого пептида; фармацевтичне прийнятний нижчий алкіловий ефір згаданого пептида; і фармацевтично прийнятний 75 амід згаданого пептида, вибраний з групи, включаючої амід, нижчий алкіламід і нижчий диалкіламід.

Найбільш переважним є використання в даному винаході СІ Р-1(7-36) аміду або його фармацевтично прийнятної солі. Амінокислотна послідовність СІ Р-1(7-36) аміду виглядає слідуючим чином:

МНо-Нів!-Аз1а-С1іцп-б1у10-

Твпк-Рне-Тпх-Бек-Аврі5-Уа1-бек-бехк-Тук-рец20. сіп-сіу-с01п-АТза-А1а25-Брув-с1и-Рре-1І11е-А1а30-

ТЕр-Гец-Уа1-Пув-С1у35-Ага-ЩНо сч о (Послідовність Мо 5).

Способи отримання згаданої активної сполуки, що використалась в даному винаході, а саме, СІ Р-1, І Р-1 аналогу або СІ Р-1 похідного, добре відомі і описані в патентах США МоМо 5118666, 5120712 і 5523549, що ме) включені до даного опису як посилання. «-

Амінокислотна частина згаданої активної сполуки, що використалась в даному винаході, або її попередника, одержують 1) хімією твердофазного синтезу; 2) очисткою СІ Р молекул з природних джерел; або 3) технологією о рекомбінантних ДНК. со

Твердофазний хімічний синтез поліпептидів добре відомий в цій галузі і його опис можна знайти в

Зо підручниках по даній галузі, дивись, наприклад, Дагес Г. (Оидаз Н.) і Пенні К. (Реппеу С.), Віоогдапіс о

Спетівігу, видавництво Зргіпдег-Мепіад, Нью-Йорк (1981), стор. 54-92, Меріфідцд Дж.М. (Мегтійеїа У.М.), Спет.

Бос., 85: 2149 (1962), а також Стюарт (Зіежаг) і Янг (Моипо), Зоїїй Рпазе Рерііїде бупіпезіз, видавництво

Егеетап, Сан-Франциско (1969), С. 24-66. «

Амінокислотна частина, наприклад, може бути синтезована за твердофазною методикою з використанням синтезатора пептидів 430А (компанія РЕ-Арріїеї Віозувіетзв, Іпс., 850 ІГіпсоїп Сепіег Огіме, Фостер Сіті, З с Каліфорнія 94404) і синтетичних циклів, що поставляються компанією РЕ-Арріїеї Віозузіетв. Біохімічні "» амінокислоти і інші реактиви комерційне доступні від компанії РЕ-Арріїей Віозузіетв і інших компаній, що " займаються хімічними постачаннями. До вихідних р-метилбензгідриламінових смол, з метою отримання

С-кінцевих карбоксамідів, застосовують біохімічні методи секвенування з використанням протоколів подвійних пар. Для отримання С-кінцевих кислот, використовують відповідні поліакриламідні смоли. Авп, Сіп і Агу о з'єднують, використовуючи заздалегідь отримані гідроксибензотриазолові ефіри. Можуть бути використані

Го! наведені далі захисні групи бокових ланцюгів:

Ага, тозил о Азр, циклогексил -оУу 70 СІМ, циклогексил

Зег, бензил с ТНг, бензил

Туг, 4-бромкарбобензокси

Позбавлення захисних властивостей біохімічними способами може здійснюватися за допомогою 29 трифтороцтової кислоти у метиленхлориді. Після завершення синтезу, згадані пептиди можуть позбавлятися

ГФ) захисних властивостей і відщеплятися від смоли за допомогою безводного фтороводню (НЕ), включаючого 1095 метакрезолу. Відщеплення згаданої захисної групи (груп) бокових ланцюгів і згаданого пептида від смоли де здійснюється при температурі від -57С до 5"С, в більш прийнятному варіанті, на льоду, на протязі 60 хвилин.

Після вилучення фтороводню, згаданий пептид/смолу промивають ефіром, пептид екстрагують льодяною 60 оцтовою кислотою і ліофілізують.

Для отримання активної сполуки, що використовується в даному винаході, можуть застосовуватися способи, добре відомі рядовому фахівцю в галузі технології рекомбінантних ДНК. Фактично, способам рекомбінантних

ДНК може віддаватися перевага з причини більш високого виходу. Основними етапами отримання рекомбінантної продукції є наступні: бо а) виділення природної послідовності ДНК, кодуючої молекулу СІ Р-1, або конструювання синтетичної або напівсинтетичної кодуючої послідовності ДНК для молекули СІ Р-1,

Б) введення згаданої кодуючої послідовності в експресуючий вектор за допомогою способу, придатного для експресії білків або самостійно, або в вигляді злитих білків, с) трансформація відповідної еукаріотичної або прокаріотичної клітини-господаря за допомогою згаданого експресуючого вектору, а) вирощування згаданої трансформованої клітини-господаря в умовах, що забезпечують можливість експресії молекули СІ Р-1, і е) виділення і очистка рекомбінантно продукованої молекули І Р-1. 70 Як вказувалося раніше, згадані кодуючі послідовності можуть бути повністю синтетичними або результатом модифікацій більш великої нативної ДНК, кодуючої глюкагон. Послідовність ДНК, кодуючої предпроглюкагон, наведена в роботі Ланда (І шипа) і інших, Ргос. Май Асай Зсі. ОО. 5. А. 79: 345-349 (1982), і вона може бути використана як вихідний матеріал при напівсинтетичному продукуванні сполук, відповідних даному винаходу, шляхом зміни нативної послідовності з метою досягнення необхідних результатів.

Синтетичні гени, наслідком транскрипції і трансляції яких іп мйго або іп мімо є продукування молекули

СІ Р-1, можуть конструюватися способами, добре відомими в даній галузі. Досвідченому фахівцю зрозуміло, що, внаслідок природного виродження згаданого генетичного коду, може бути отримана значна, але, тим не менше, певна кількість послідовностей ДНК, всі з яких будуть кодувати молекулу СІ Р-1.

Методика конструювання синтетичного гена добре відома в даній галузі. Дивись Браун (Вгом/п) і інші, (1979)

Меїйподз іп Епгутоіоду, видавництво Асадетіс Ргевзв, Нью-Йорк, 68: 109-151. Згадана послідовність ДНК програмується з необхідної амінокислотної послідовності за допомогою генетичного коду, що легко встановлюється рядовим біологом. Після завершення програмування, сама згадана послідовність може продукуватися за допомогою традиційного пристрою для синтезування ДНК, наприклад, синтезаторів ДНК моделі З80А або 3808 (компанія РЕ-Арріїед Віозузіетв, Іпс., 850 І іпсоІп Сепіег Огіме, Фостер Сіті, Каліфорнія сч ов ЗА4Од).

Для експресії згаданої амінокислотної частини сполуки, що використовується в даному винаході, і) послідовність синтетичної ДНК, отриманої методами генної інженерії, вбудовується в один з багатьох підхожих експресуючих векторів на основі рекомбінантних ДНК за допомогою відповідних рестриктаз. Дивись, взагалі,

Маніатіс (Мапіаїв) і інші (1989) Моїіесшіаг Сіопіпо; А Гарогаїгу Мапиа), видавництво Соїй Зргіпоз Нагрог ду зо Габогаюгу Ргезз, Нью-Йорк, том 1-3. Сайта рестриктазного розщеплення вбудовуються в будь-який кінець ДНК, кодуючої молекулу СІ Р-1, для полегшення виділення з/включення в ампліфікуючі і експресуючі вектори, добре -- відомі в даній галузі. Конкретні використані ендонуклеази будуть визначатися характером рестриктазного ю розщеплення вихідного експресуючого вектору, що використався. Рестрикцій ні сайти вибираються для правильного орієнтування згаданої кодуючої послідовності відносно контрольних послідовностей для со забезпечення, завдяки даному, відповідного внутрішньорамочного зчитування і експресії необхідного білка. ю

Згадана кодуюча послідовність повинна позиціонуватися таким чином, щоб виявитися в відповідній рамці зчитування з промотором і сайтом зв'язування рибосом згаданого експресуючого вектору, що функціонують в згаданій клітині-господареві, в якій повинен бути експресований згаданий білок.

Для забезпечення ефективної транскрипції згаданого синтетичного гена, його необхідно функціонально « зв'язати з областю промотора-оператора. Таким чином, згадана область промотора-оператора згаданого в с синтетичного гена міститься з такою ж самою послідовною орієнтацією відносно ініціюючого кодона АТО згаданого синтетичного гена. ;» В даній галузі відомі різноманітні експресуючі вектори, придатні для трансформації прокаріотичних і еукаріотичних клітин. Дивись, наприклад, Те Рготеда Віоіодіса| Кезеагсп Ргодисів Сайаіодце (1992) (компанія

Рготеда Согр., 2800 МУМуоодз Ноїожм/ Коад, Медісон, Вісконсин, 53711-5399); і Те Бігаїадепе Сіопіпд Зувіетв с Сагїаіодце (1992) (компанія Зігаїадепе Согр., 11011 Мой Тоггеу Ріпез Коай, Га Ддоа, Каліфорнія, 92037).

Крім того, в патенті СІЛА Мо 4710473 описуються вектори трансформації плазміди кільцевої ДНК, придатні для со експресії екзогенних генів Е. соїї на високих рівнях. Ці плазміди придатні як трансформуючі вектори в методах с рекомбінантних ДНК і (а) наділяють згадану плазміду спроможністю до автономної реплікації в клітині-господареві; - (5) контролюють автономну реплікацію плазміди в залежності від температури, при якій підтримуються

Ге культури клітини-господаря; (с) стабілізують забезпечення життєдіяльності згаданої плазміди в популяціях клітини-господаря; (4) спрямовують синтез білкового продукту, що свідчить про життєдіяльність плазміди в популяції б Клітини-господаря; (е) забезпечують послідовні сайти розпізнання рестриктаз, характерні для згаданої плазміди; і

Ф) (0) завершують транскрипцію ме НК. ка Згадані плазміди кільцевої ДНК придатні для використання як векторів в методах рекомбінантних ДНК для забезпечення високих рівнів експресії екзогенних генів. 60 Наступним етапом після завершення конструювання експресуючого вектору для амінокислотної частини сполуки, що використовується в даному винаході, є введення згаданого вектору в підхожу клітину і, завдяки даному, конструювання рекомбінантної клітини-господаря, придатної для експресування згаданого поліпептиду.

Способи трансформації клітин векторами на основі рекомбінантних ДНК добре відомі в даній галузі і їхній опис може бути знайдений в таких загальних довідкових посібниках, як Маніатіс і інші, дивись раніше. 65 Клітини-господарі можуть конструюватися як з еукаріотичних, так і з прокаріотичних клітин.

Прокаріотичні клітини-господарі, взагалі, продукують згаданий білок з більш високою швидкістю і легше культивуються. Білки, експресовані високорівневими бактеріальними експресуючими системами, агрегуються, що є їхньою характерною особливістю, в вигляді гранул або внутрішньоклітинних тілець, що містять високі рівні надпродукованого білка. Подібні білкові скупчення, як правило, повинні виділятися, розчинятися, денатуруватися і повторно вкладатися за допомогою способів, добре відомих в даній галузі. Дивись Крюгер (Кгтепдег) і інші (1990) в Ргоївеіп ГРоїдіпу, під редакцією Праш (Сіегазсі) і Кінг (Кіпо), стор. 136-142,

Атегісап Авзосіайоп їог (Ше Айдмапсетепі ої Зсіепсе Рибіїсайоп Мо 89-185, Вашингтон, округа Колумбія; і патент США Мо 4923967.

Зміни амінокислотної послідовності- попередника с Р-1 або СІ Р-1 аналогу для отримання необхідного СІ Р-1 /о аналогу або (СІ Р-1 похідного, здійснюються за допомогою добре відомих способів: хімічна модифікація, ферментативна модифікація або поєднання хімічної і ферментативної модифікації попередників СІ Р-1. Класичні способи рідиннофазного синтезу і напівсинтетичні способи також можуть бути придатними для отримання молекул СІ Р-1, що використовуються в даному винаході. Способи отримання молекул ОСІ Р-1, відповідних даному винаходу, добре відомі рядовому хіміку-фахівцю з білків.

Додавання ацильної групи до епсилон-аміногрупи Гуз У? може здійснюватися за допомогою будь-якого з численних способів, відомих в даній галузі. Дивись Віосопіцдае Спет. "Спетіса! Моадісайопе ої Ргоїіеїіпв:

Нівіюогу апа Арріїсайопе", сторінки 1, 2-12 (1990) і Хашімото (Навзпітоїо) і інші, РіпаптасеціісаІ! Кев. 6 (2): 171-176 (1989).

Наприклад, до лізил-епсилон-аміну, за допомогою 5095 ацетонітрила в боратному буфері, може додаватися

М-гідроксисукцинімідний ефір октанової кислоти. Згаданий пептид може ацилуватися перед або після додавання згаданої імідазольної групи. Більш того, якщо згаданий пептид одержують методами рекомбінантних ДНК, ацилування може бути здійснене перед ферментативним розщепленням. Крім того, лізин в СІ Р-1 похідному може бути ацилований, як описано в міжнародній заявці МО 96-29342, що включена до даного опису як посилання. с

В даній галузі описане існування і отримання безлічі захищених, ' незахищених і частково захищених, природних і штучних функціональних аналогів і похідних СІ Р-1(7-36) аміду і молекул СІ Р-1(7-37) |дивись, і9) наприклад, патенти СІЛА МоМо 5120712 і 5118666, що включені до даного опису як посилання, і Орсков К. (ОгеКком С) і інші, 9У. Віої. Спет., 264 (22): 12826-12829 (1989), а також МО 91/11457 (Баклі Д.І. (ВисКіеу

О.І.) і інші, що опублікована 8 серпня 1991 року)). Ге»!

Факультативно, можуть захищатися аміно і карбоксильні кінцеві амінокислотні залишки (І Р-1 похідних або, факультативно, захищається тільки одна з кінцевих областей. Опис реакцій утворення і вилучення таких - захисних груп наведений в стандартних роботах, в тому числі, наприклад, в "Ргоїесіїме Сгоцрз іп Огдапіс о

Спетівігу", видавництво Рієпит Ргевв, Лондон і Нью-Йорк (1973); Грін Т.Г. (Сгеєп Т.Н.), "Ргоіесіїме Сгоцрв іп

Огдапіс Зупіпевів", видавництво УМіЇеу, Нью-Йорк (1981); і "Тне Реріідев", том І, Зспгбаег і І пБке, со видавництво Асадетіс Ргезв, Лондон і Нью-Йорк (1965). До числа репрезентативних амінозахисних груп ю відносяться, наприклад, форміл, ацетил, ізопропіл, бутоксикарбоніл, флуоренілметоксикарбоніл, карбобензилокси тощо. До числа репрезентативних карбоксизахисних груп відносяться, наприклад, бензиловий ефір, метиловий ефір, етиловий ефір, Їбутиловий ефір, р-нітрофеніловий ефір тощо. «

Карбоксикінцеві, нижчі алкілоефірні І Р-1 похідні, що використовуються в даному винаході, одержують в результаті реакції необхідного (С1-С4) алканола з необхідним поліпептидом в присутності каталітичної КИСЛОТИ, с наприклад, хлористоводневої кислоти. Підхожими умовами для згаданого отримання алкілового ефіру є ц наступні: температура реакції, приблизно, 50"7С і тривалість реакції від, приблизно, 1 години до, приблизно, З "» годин. Подібним же чином можуть бути отримані алкілефірні похідні Авр і/або Сім залишків.

Отримання карбоксамідної похідної сполуки, що використовується в даному винаході, здійснюється, наприклад, як описано у Стюарта Дж.М. (Зіежапй .М.) і інших, Зоїїд Рпазе Реріїде Зупіпезі5, видавництво ос Ріегсе СпетісаІ! Сотрапу Ргезз, 1984.

В даному дослідженні може використовуватися фармацевтичне прийнятна солева форма СІ Р-1, І Р-1 со аналогу або СІ Р-1 похідного. Кислотами, що традиційно використовуються для отримання солі, одержуваних с доданням кислоти, є неорганічні кислоти, наприклад, хлористоводнева кислота, бромистоводнева кислота, йодистоводнева кислота, сірчана кислота, фосфорна кислота тощо, і органічні кислоти, наприклад, - /ьтолуолсульфонова кислота, метансульфонова кислота, щавелева кислота, Л/ьбромфенілсульфонова кислота, (Че) вугільна кислота, бурштинова кислота, лимонна кислота, бензойна кислота, оцтова кислота тощо. Прикладами таких солей є сульфат, піросульфат, бісульфат, сульфіт, бісульфіт, фосфат, моногідрогенфосфат, дигідрогенфосфат, метафосфат, пірофосфат, хлорид, бромід, йодид, ацетат, пропіонат, деканоат, каприлат, акрилат, форміат, ізобутират, капроат, гептаноат, пропіолат, оксалат, малонат, сукцинат, суберат, себацат, фумарат, малеат, бутин-1,4-діоат, гексин-1,6-діоат, бензоат, хлорбензоат, метилбензоат, динітробензоат,

Ф, гідроксибензоат, метоксибензоат, фталат, сульфонат, ксилолсульфонат, фенілацетат, фенілпропіонат, ко фенілбутират, цитрат, лактат, гама-гідроксибутират, гликолят, тартрат, метансульфонат, пропансульфонат, нафталін-1-сульфонат, нафталін-2-сульфонат, манделат тощо. Більш прийнятними солями, отриманими бо доданням кислоти, є солі, отримані за допомогою мінеральних кислот, наприклад, хлористоводневої кислоти і бромистоводневої кислоти, і, особливо, хлористоводневої кислоти.

До числа солей, отриманих доданням основ, відносяться солі, отримані з неорганічних основ, наприклад, амонію або гідроксидів, карбонатів, бікарбонатів лужних або лужноземельних металів тощо. Таким чином, до числа таких основ, придатних для отримання солей, відповідних даному винаходу, відносяться гідроксид натрію, 65 гідроксид калію, гідроксид амонію, карбонат калію тощо. Особливо переважними є солеві форми.

СІ Р-1, СІ Р-1 аналог або СІ Р-1 похідне, що використовуються в даному винаході, перед використанням в даному винаході можуть вводитися до складу лікарської форми з однім або декількома наповнювачами.

Наприклад, згадана активна сполука, що використовується в даному винаході, може утворювати комплексні сполуки з двовалентним катіоном металу за допомогою добре відомих способів. До подібних катіонів металів Відносяться, наприклад, 2п77, Мп", Бе, Со", Са, Мі" тощо.

Факультативно, згадана активна сполука, що використовується в даному винаході, може поєднуватися з фармацевтичне прийнятним буфером з регулюванням рН для забезпечення прийнятної тривалості і його придатності для парентерального введення.

Факультативно, може додаватися один або декілька фармацевтично прийнятних антимікробних засобів. 70 Більш прийнятними фармацевтично прийнятними антимікробними засобами є метакрезол і фенол. Може додаватися одна або декілька фармацевтично прийнятних солей для регулювання іонної сили або тонічності.

Для додаткового регулювання ізотонічності згаданої лікарської форми може додаватися один або декілька наповнювачів. Прикладом наповнювача, що регулює ізотонічність, є гліцерин.

Введення може здійснюватися будь-яким шляхом, ефективність якого відома пересічному лікарю. Перевага 75 Віддається парентеральному введенню. Під парентеральним введенням в медичній літературі традиційно розуміється впорскування дозованої лікарської форми в організм за допомогою стерильного шприцу або якого-небудь іншого механічного пристосування, наприклад, інфузійного насосу. Парентеральними шляхами введення є внутрішньовенний, внутрішньом'язовий, підшкірний, внутрішньочеревний, інтраспінальний, підоболонковий, інтрацеребровентрикулярний, внутрішньоартеріальний, субарахнощальний і епідуральний.

Більш переважними шляхами введення згаданих сполук, що використовуються в даному винаході, є внутрішньовенний, внутрішньом'язовий і підшкірний. Ще більш переважними шляхами введення сполук, що використовуються в даному винаході, є внутрішньовенний і підшкірний. Для парентерального введення, активна сполука, що використовується в даному винаході, в більш прийнятному варіанті, сполучається з дистильованою водою з відповідним рН. Га

Додаткові фармацевтичні способи можуть використовуватися для контролювання тривалості дії. Препарати з контрольованим виділенням можуть бути отримані шляхом використання полімерів для утворення комплексних і) сполук або абсорбування згаданої активної сполуки, що використовується в даному винаході. Продовжений терапевтичний вплив може забезпечуватися шляхом вибору підхожих макромолекул, наприклад, поліефірів, поліамінокислот, полівінілпіролідона, етиленвінілацетату, метилцелюлози, карбоксиметилцелюлози або од) протамінсульфата, а також шляхом підбору концентрації макромолекул і способів включення з метою пролонгування виділення. Іншим можливим способом збільшення тривалості дії препаратів контрольованого -- виділення є включення активної сполуки, що використовується в даному винаході, в частинки полімерного ю матеріалу, наприклад, поліефірів, поліамінокислот, гідрогелів, полімеру молочної кислоти або співполімерів етилену і вінілацетату. В альтернативному варіанті, замість включення сполуки в згадані полімерні частинки, со

Можливо замикання сполуки, що використовується в даному винаході, в мікрокапсули, отримані, наприклад, ою коацервативними способами або міжфазною полімеризацією, наприклад, гідроксиметил целюлози, або в желатинові мікрокапсули, відповідно, або в колоїдні системи доставки лікарського препарату, наприклад, ліпосоми, альбумінові мікросфери, мікроемульсії, наночастинки і нанокапсули, або в макроемульсії. Подібні « способи розкриваються в Кетіпдіоп'з Рнагтасеціїса! Зсіепсез (1980).

Згідно даному винаходу, пацієнт потребує сполук, що використовуються в даному винаході, приблизно, за Цей с 1-16 годин до оперативного втручання, якому піддається згаданий пацієнт, в процесі оперативного втручання і ц після згаданого оперативного втручання на протязі, приблизно, не більш 5 днів. "» Як згадувалося раніше, тривалість періоду часу перед початком оперативного втручання для введення згаданих сполук, що використовуються в даному винаході, складає від, приблизно, шістнадцяти годин до, приблизно, однієї години перед початком оперативного втручання. Тривалість періоду часу перед оперативним с втручанням, коли речовини, що використовуються в даному винаході, слідує вводити для зниження катаболічного впливу і несприйнятливості до інсуліну, буде залежати від чинників, вплив яких відомо рядовому со лікарю, до числа найбільш істотних з яких відноситься, чи голодував пацієнт або йому вливалася або с випаювалася глюкоза або згаданий пацієнт одержував яку-небудь іншу форму підтримки на протязі підготовчого періоду перед здійсненням оперативного втручання, а також, без обмеження, стать, маса і вік пацієнта, ступінь - неспроможності регулювати рівень глюкози в крові, першопричини будь-якої неспроможності регулювати рівень (Че) глюкози в крові, передбачувана тяжкість травми, завданої оперативним втручанням, шлях введення і біодоступність, персистування в організмі, лікарська форма і ефективність введеної сполуки. Більш прийнятний період часу, на протязі якого необхідно починати введення сполук, що використовуються в даному винаході, складає, приблизно, від однієї години, приблизно, до десятих годин до початку оперативного втручання.

Найбільш переважний проміжок часу для початку введення складає, приблизно, від двох до восьмих годин до о початку оперативного втручання. ко Як пояснювалося раніше, несприйнятливість до інсуліну після оперативного втручання особливого типу, планової порожнинної операції, є найбільш глибокою на протязі першого післяопераційного дня, продовжується, бор як мінімум, на протязі п'яти днів, і для її повної нормалізації може бути потрібно до трьох тижнів (Торел А. (Трогеї! А.) і інші, (1993)). Таким чином, пацієнту після оперативного втручання може бути потрібно введення сполук, що використовуються в даному винаході, на протязі періоду часу після хірургічної травми, тривалість якого буде залежати від чинників, що пересічним лікарем будуть збагнуті і визначені. До числа цих чинників відноситься, чи голодував пацієнт, або йому вливалася або випаювалася глюкоза, або згаданий пацієнт 65 одержував яку-небудь іншу форму підтримки після оперативного втручання, а також, без обмеження, стать, маса і вік пацієнта, ступінь неспроможності регулювати рівень глюкози в крові, першопричини будь-якої неспроможності регулювати рівень глюкози в крові, фактична тяжкість травми, завданої оперативним втручанням, шлях введення і біодоступність, персистування в організмі, лікарська форма і ефективність введеної сполуки. Більш прийнятна тривалість введення сполук, що використовуються в даному винаході, складає не більш п'ятих днів після оперативного втручання.

Згаданий термін "Післяопераційні катаболічні зміни" добре відомий пересічному хірургу (Шо Дж.Г.Ф. (5пам

У.Н.Б.) ї інші, Апп. Зиго. (1989); Літл Р.А. (ПіШе К.А.) і інші (1987); Фрейн К.Н. (Ргауп К.М.) (1986);

Бранді Л. (Вгапаії І.) ії інші, (1993)) і визначається в даному описі, як стан обміну речовин, викликаний хірургічною травмою, що може бути охарактеризований одним або декількома наведеними далі явищами: 70 негативний азотний баланс з втратою азоту організмом (ІВернерман Дж. (УУегпегтап .).) і інші, У. Рагепі. Епіег.

Миїг. 10: 578-82 (1986); Ташіро Т. (Тазпіго Т.) і інші, У. Рагепі. Епіег. Миїг. 9: 452-5 (1985)), периферійне використання жиру на перевагу глюкозі зі зниженням дихального коефіцієнта |Фрейн К.Н. (Егауп К.М.) і інші,

Агсп. Етегод. Мей. 4: 91-9 (1987); Стьєрнстром Г. (ЗЦегпвігот Н.) і інші, Сііп. РНувіоЇ. 1: 59-72 (1981), і ендогенне продукування глюкози за рахунок білка і енергетичних запасів організму незважаючи на гіперглікемію 7/5 Гамп Ф.Е. (битр Р.Е.) Її інші, (1974); Блек Р.Б. (Віаск К.В.) ї інші, (1982); Фрейн К.Н. їі інші, (1987);

Фрейн К.Н., Вг. Мед. Виї. 41 (3): 232-9 (1985)).

Згаданий термін "Несприйнятливість до інсуліну" також добре відомий пересічному лікареві і визначається в даному описі, як фізіологічний стан, при якому нормальні концентрації інсуліну викликають реакції нижче нормального рівня. Несприйнятливість до інсуліну може бути зумовлена зниженням ступеня зв'язування інсуліну 2о З рецепторами, що знаходяться на поверхні клітин, або змінами внутрішньоклітинного обміну речовин. Перший згаданий випадок, що характеризується як зниження чутливості до інсуліну, може, як правило, переборюватися підвищеною концентрацією інсуліну. Другий згаданий випадок що характеризується як зниження сприйнятливості до інсуліну, не може бути подоланий більшими кількостями інсуліну. Несприйнятливість до інсуліну після травми може бути подолана дозами інсуліну, пропорційними мірі несприйнятливості до інсуліну, і, таким чином, явно сч ов Викликана зниженням чутливості до інсуліну (Бранді Л.С. (Вгапаії Г.5.) і інші, Сіп. Зсіепсе 79: 443-450 (1990); Хендерсон А.А. (Непадеггоп А.А.) і інші, Сіїп. Зсі. 80: 25-32 (1990)). Зниження чутливості до інсуліну і) після планового порожнинного оперативного втручання продовжується, як мінімум, п'ять днів, але не більш трьох тижнів, і найбільш висловлене в перший післяопераційний день, причому для нормалізації може бути потрібно до трьох тижнів. |Горел А. (Тогеї! А.) і інші, (1993)). Причини тимчасової несприйнятливості до інсуліну, що Ге!

Зз0 спостерігається після травми не зовсім зрозумілі.

Доза СІ Р-1, СІ Р-1 аналогу або СІ Р-1 похідного, ефективна в відношенні нормалізації рівня глюкози в крові (87 пацієнта, буде залежати від ряду чинників, до яких відносяться, без обмеження, стать, маса і вік пацієнта, ю ступінь неспроможності регулювати рівень глюкози в крові, першопричини будь-якої неспроможності регулювати рівень глюкози в крові, в випадку одночасного введення глюкози або іншого джерела вуглеводу, шлях введення і со біодоступність, персистування в організмі, лікарська форма і ефективність введеної сполуки. В випадку ю безперервного введення, підхожа швидкість введення складає, приблизно, від О0,25пмоль/кг маси тіла/хв до бпмоль/кг маси тіла/хв, в більш прийнятному варіанті, приблизно, від О,бБпмоль/кг/хв до 1,2пмоль/кг/хв. В випадку періодичного введення, при визначенні дози, призначеної для введення, необхідно враховувати проміжок часу між дозами, біодоступність СІ Р-1, СІ Р-1 аналогу або СІ Р-1 похідного і кількість, необхідну для « забезпечення нормального рівня глюкози в крові. Визначення дози і швидкості введення 01 Р-1, (І Р-1 аналогу з с або І Р-1 похідного для досягнення необхідного клінічного результату знаходиться в межах можливостей рядового лікаря. ;» Даний винахід буде більш зрозумілим із посиланням на конкретні приклади, що наведені для ілюстрування, а не для обмеження даного винаходу.

Приклад 1 с В даному дослідженні приймали участь тринадцать пацієнтів, включені до плану проведення планових операцій (артропластика тазостегнового суглоба). Ані у одного зі згаданих пацієнтів не було раніше випадків і со не спостерігалося симптомів захворювань, зв'язаних з порушенням обміну речовин, уражень печінки або діабету. с Всі тринадцять пацієнтів мали нормальні показники рівнів глюкози в крові натще, С-реактивного білка і 5о результати печінкової проби (білірубін, лужна фосфатаза, аспартатамінотрансфераза, ал - анінамінотрансфераза). (Че) Сім пацієнтів (інсулінова група, вік 56:55 років; індекс маси тіла 25:41 кг/м?) обстежилися, починаючи з 08:00 після нічного голодування. Після початкового основного періоду, під час якого відбиралися проби для визначення рівня глюкози і гормонів в крові, а також на протязі ЗО хвилин здійснювались побічні Ккалориметричні дослідження, внутрішньовенне вливали інсулін (Асігарійт, компанія Момо, Копенгаген) з постійною швидкістю О,8мОд/кгДв, в той час, як для підтримання кількості глюкози в крові на постійному рівні

Ф, (4,5мММ) внутрішньовенне зі змінною швидкістю вводили глюкозу (20Омг/мл). По закінченні години, при умовах, ко що встановилися, всіх пацієнтів піддали стандартизованому оперативному втручанню (артропластика тазостегнового суглоба). Згадана операція почалася через 290-423 хвилини після початку вливання інсуліну. бо Гіперінсулінемічне, нормоглікемічне вливання здійснювалося в процесі оперативного втручання і тривало на протязі додаткових 3-4 годин після нього. Отримані дані будуть подані в відповідності з наведеною далі номенклатурою: раза! (основний період): 30 хвилин до початку вливання інсуліну ргеор сіатр (передопераційний період): гіперінсулінемічне, нормоглікемічне вливання на протязі 60 хвилин 65 перед оперативним втручанням еапу ор (початковий етап оперативного втручання): від 10 хвилин до 40 хвилин після початку оперативного втручання.

Іаге ор (завершальний етап оперативного втручання): останні ЗО хвилин оперативного втручання ровіор сіатр (післяопераційний період): гіперінсулінемічне, нормоглікемічне вливання, що встановилося на протязі 60 хвилин, починаючи через 143530 хвилин після початку оперативного втручання.

Другу групу пацієнтів (контрольна група, п-б, вік 5953 роки; індекс маси тіла 26:21кг/м?), що відповідала згаданій інсуліновій групі за віком і індексу маси тіла, піддавали передопераційній обробці згідно тому ж самому протоколу (Бразаї і ргеор сіатр) за сім днів до оперативного втручання. Згадана контрольна група не одержувала ані Бразаї, ані ргеор сіатр в день здійснення оперативного втручання. Однак відразу ж після 70 оперативного втручання кожному пацієнту в згаданій контрольній групі почали вливати інсулін (0,8мОди/кг/хв), тобто почався гіперінсулінемічний, нормоглікемічний (4,5мМ) період (розіор).

Побічну калориметрію (Оей(аігас?, компанія Юапзімлу, Швеція) (ФрейнкК.Н. (РгаупК.М.) У. Аррі. РНузіої. 55 (2): 628-34 (1983); Такала Дж. (ТаКкаіа 4.) і інші, Стій Саге Мей. 17 (10): 1041-47 (1989))| здійснювали на протязі ЗО хвилин на основному етапі, двічі в процесі оперативного втручання (еапу ор і Іаіе ор) і на 75 протязі останніх ЗО хвилин ргеор і ровіор періодів. Вироблявся спланований за часом відбір проб сечі для аналізу виділення сечовини в сечі. Після корегування змін обсягу сечового пула |Тепі Л. (Тарру І.) ії інші,

Оіарейез 37: 1212-16 (1988) обчислювали небілкову витрату енергії (ЕЕ), дихальний коефіцієнт (КО) і швидкість окислювання субстрату.

Під час бБазаї, ргеор, еапу ор, Іаїе ор і розіор періодів з нагрітої вени руки повторно відбирали проби

Крові. Рівні глюкози в крові визначали відразу ж після відбору проб за глюкозооксидазним методом (компанія

УейЙйом Зргіпдз Іпзігитепіз, Елоу Спрингз, Огайо) (Хагет А.С. (Ниддеї А.5.) і інші, Гапсеї 2: 368-70 (1957))

Для визначення сивороткових концентрацій інсуліну (Грил В. (гії М.) ії інші, Мейфароїїзт 39: 251-58 (1990)|;

С-пептиду (компанія Момо Кезеагсі, Вадзмуаега, Данія); кортизолу (Гаріс В. (Наїтів М.) і інші, в Джаф Б.М. (ФЧапйе В.М.) і Берман Х.Р. (Вейгтап Н.К.) (редактори), МеїШодв ої поптопе гадіоїттітоавззау, видавництво су Асадетіс Ргезв, Нью-Йорк і Лондон (1979), стор. 643-56); і глюкагону (компанія Ешиго-Оіадповіїса АВ, Мальме,

Швеція) |Фалуна Г.Р. (Раіосопа О.К.) і інші, Сіисадоп гадіоіттітоаззау (есппідце, том 1, видавництво Асадетіс і9)

Ргевв, Нью-Йорк (1974)| удавалися до радіоімуноаналівзів.

Всі значення є індивідуальними або середніми -ЗЕМ (середня квадратична помилка середнього).

Статистична значимість приймається при р«е0,05, використовуючи критерій знакового ранжування Уїлкоксона і Ге»! М-тест Мена-Уїтні для парних і непарних даних, відповідно. Оскільки рівні інсуліну в сиворотці під час ровіор періоду в згаданій контрольній групі були нижче, ніж в згаданій інсуліновій групі (р-0,06), швидкість -- введення глюкози була також відкоректована за переважними рівнями інсуліну шляхом поділу швидкості ю введення глюкози і середнього значення рівня інсуліну в сиворотці на протязі бОо-хвилинних періодів, що встановилися. со

Рівні інсуліну в сиворотці були однаковими в двох згаданих групах як під час основного, так і під час ю ргеор періодів. В згаданій інсуліновій групі рівні інсуліну залишалися в межах бОомкОд/мл під час здійснення оперативного втручання і під час ровіор періоду. В згаданій контрольній групі рівні інсуліну залишалися незмінними у порівнянні з основними рівнями на протязі періоду здійснення оперативного втручання. Рівні « інсуліну під час розіор періоду в контрольній групі істотно не відрізнялися ані від рівнів під час ргеор 70 періоду, ані від рівнів в згаданій інсуліновій групі під час ровіор періоду. - с Рівні С-пептида (Таблиця І) були схожими між групами як під час основного, так і на протязі ргеор і ц розіор періодів. В інсуліновій групі, у порівнянні зі згаданою контрольною групою, під час оперативного "» втручання відзначалися більш низькі рівні С-пептида.

Рівні глюкагону в сиворотці після оперативного втручання знижувались (р «0,05) в обох групах (Таблиця 1). 5 Однак, відносна зміна після оперативного втручання (95 проти ргеор) була вище в інсуліновій групі (р«0,01 проти ос контролю).

Рівні кортизола в сиворотці (Таблиця І) після оперативного втручання в згаданій інсуліновій групі бо знижувались, в той час, як відповідні рівні в згаданій контрольній групі мали тенденцію до збільшення ос (р-0,1). Післяопераційні рівні кортизола в згаданій інсуліновій групі були нижче у порівнянні зі згаданою цу контрольною групою (р«е0,05).

Ге) Таблиця

Гормональні рівні у пацієнтів, що піддаються артропластиці тазостегнового суглоба після голодування на протязі ночі (контроль, п-6) або після чотирьохгодиної фізіологічної гіперінсулінемії (інсулін, п-7) ж 00101 0 рев сауов 0 10яеов1рояов о ПОЛУ НОЯ ПОН ПОЛОН ПОЛЯ ПО з ооотюаюні 1711111 65 пи ни ПО ПО ПОЛ ПО б5 "р«0,05 у порівнянні з ргеор за критерієм знакового ранжування Уілкоксона;

р-0,05 у порівнянні з контролем за О-тестом Мена-Уїтні.

Рівні глюкагону після оперативного втручання знижувались в обох групах, хоча найбільше зниження (90) спостерігалося в інсуліновій групі (р «0,01 проти контролю). Рівні кортизола після оперативного втручання

Знижувались в інсуліновій групі (р«0,05 проти ргеор), в той час, як рівні в згаданій контрольній групі мали тенденцію до збільшення (р-0,1). Таким чином, рівні кортизола після оперативного втручання були значно нижче в згаданій інсуліновій групі у порівнянні з згаданою контрольною групою (р«0,05).

Швидкість вливання глюкози на протязі ргеор періоду між згаданою інсуліновою і згаданою контрольною групами істотно не розрізнялася. Згадана контрольна група мала знижену середню швидкість вливання глюкози, 70 необхідну для підтримання нормоглікемії на протязі розіор періоду, у порівнянні з ргеор періодом (-39ж5965, р«0,05). На противагу даному, швидкість вливання глюкози підтримувалася в згаданій інсуліновій групі на протязі оперативного втручання і, в середньому, навіть збільшувалася ва протязі ровіор періоду (41622090, р-0,02). Більш істотним і несподіваним виявилося те, що середня швидкість вливання глюкози в згаданій інсуліновій групі на протязі розіор періоду була значно вище, у порівнянні з відповідними показниками в контрольній групі (р«0,05) (дивись Фігуру 1). Всі зміни швидкості вливання глюкози на протязі ргеор і розіор періодів були статистичне значущими (р«е0,05), незалежно від того, виконувалося чи коректування згаданої швидкості вливання глюкози за середніми рівнями вмісту інсуліну в сиворотці на протязі періодів, що встановилися.

Швидкість окислювання глюкози і жиру в групах перед оперативним втручанням була однакова. Під час 2о оперативного втручання швидкість окислювання глюкози в згаданій інсуліновій групі була значно вище, в той час, як швидкість окислювання жиру була значно нижче (р «0,05 проти контролю). На протязі розіор періоду в згаданій інсуліновій групі, у порівнянні зі згаданим ргеор періодом, змін швидкості окислювання субстрату не виявлялося. Витрата енергії (ЕЕ) в спокої під час і після оперативного втручання між групами не розрізнявся і залишався таким же самим, при порівнянні з ргеор періодом, в обох групах після оперативного втручання. сч

Рівні глюкози натще в згаданих інсуліновій і контрольній групах були однаковими. В стані, що встановився в процесі вливання інсуліну підтримувалася нормоглікемія, внаслідок чого середні міжіндивідуальні коефіцієнти і) зміни по глюкозі складали 4,695 в згаданій контрольній групі і 6,295 в згаданій інсуліновій групі.

Ці дані переконливо демонструють, що у пацієнтів, що піддаються плановому оперативному втручанню натще, розвивається післяопераційна несприйнятливість до інсуліну Ї посилюється окислювання жиру. Більш Ге! зо того, Ці дані також вперше демонструють, що катаболічні зміни після оперативного втручання повністю усуваються, а гормональна реакція на стресе повністю послаблюється, якщо пацієнти піддаються оперативному - стресовому навантаженню в умовах підвищених рівнів змісту інсуліну, що підтримуються на протязі здійснення ю оперативного втручання.

Приклад 2 со

СІ Р-1(7-36) амід вводили шляхом підшкірного вливання зі швидкістю 1,2 пмоль/кг/годину на протязі десяти ю нічних годин п'ятьом пацієнтам, що страждають інсулінонезалежним діабетом (МІООМ). Як контроль інсулін безупинно вливали тим же самим п'ятьом пацієнтам, однак не в ті дні, в котрі виконувалося вливання

СІ Р-1(7-36) аміду. Швидкість вливання інсуліну корегували кожні дві години для забезпечення оптимального контролю і для запобігання гіпоглікемії. Як показують дані, наведені в Таблиці І і на Фігурі 2, підшкірне « вливання І Р-1(7-36) аміду майже нормалізувало рівень глюкози в крові, не викликавши гіпоглікемії ані у з с одного з пацієнтів. Контролювання обміну речовин, що здійснювалося за допомогою 01 Р-1(7-36) аміду, давало кращі результати, ніж в випадку застосування інсуліну, і середній рівень глюкози в крові був нижче в випадку ;» обробки СІ Р-1(7-36) амідом, у порівнянні з контролем статистично значущою кількістю інсуліну в 23:00, 0:00 і 1:00. с Таблиця І!

Го! Середні рівні глюкози в крові у п'яти МІООМ пацієнтів, яким на протязі десяти нічних годин безупинно вливали СІ Р-1(7-36) амід. В ході здійснення контрольного дослідження з тими ж самими пацієнтами в інший день, шляхом безперервного вливання вводили інсулін

І; 007000овливання./ | 7777111 віРи 17111111 Вливання інсулінуконтроліуГ// а крові (ММ) крові (ММ) с яю 0001500014860000110000088 08 11185410 в51 ов... в00070ю11110440001110008011556 ою о т вв | в8000011041110116611 ою в вм

Приклад З 65 На протязі дня СІ Р-1(7-36) амід вливали п'ятьом МІСОМ пацієнтам на протязі трьох годин під час сніданку, обіду і вечері. Час вливання (як вказано на Фігурі 3): 7:30-10:30 (сніданок), 10:30-1:30 (обід) і 4:30-7:30

(вечеря). В ході здійснення контрольного експерименту в інший день, тим же самим п'яти МІООМ пацієнтам підшкірно вводили інсулін безпосередньо перед початком прийому їжі, як показано на Фігурі 3. При вливанні

СІ Р-1 зникали коливання рівня глюкози, що виникають після прийому їжі і що спостерігаються у випадку введення інсуліну. Вливання (І Р-1 забезпечувало підтримання нормальних рівнів вмісту глюкози в крові.

Відразу ж після завершення кожного вливання сі Р-1(7-36) аміду, рівень вмісту глюкози в крові істотно підвищувався. При уведенні І Р-1(7-36) аміду не спостерігалося небажаних побічних явищ. Ці дані свідчать про те, що вливання СІ Р-1(7-36) аміду забезпечує більш ефективний контроль рівнів глюкози після прийому їжі, ніж впорскування інсуліну, ЇЇ що згаданий контроль залишається ефективним на протязі періоду, коли триває 7/0 вливання БІГ Р-1(7-36) аміду.

Таблиця ПЇ

Середні рівні вмісту глюкози в крові п'ятьох МІООМ пацієнтів, яким на протязі трьох годин, починаючи з моменту початку прийому їжі, вливали СІ Р-1(7-36) амід. В контрольному дослідженні, що проводився в інший день з тими же самими пацієнтами, безпосередньо перед кожним прийомом їжі шляхом підшкірного впорскування вводили інсулін. Час початку прийому їжі: 7:30, 10:30 і 4:30 1000 вливанявіви 00000000 Підшкрневлородванняноуюу крові (ММ) крові (мМ) в 51111161 юю 1вя0000100000060000011101100986000001000000ов сч ою 00120881 0ю 8;

Ф зо

ПЕН НС ННЯ ПОЗ ПО по НО я МАЯ бю 18800106 м ю с

ІС в)

Claims (13)

Формула винаходу

1. Спосіб ослаблення післяопераційних катаболічних змін і несприйнятливості до інсуліну, який включає « 70 Введення пацієнту, що цього потребує, сполуки, яку вибирають з групи, яка включає СІ Р-1, (І Р-1 аналоги, ш-в СІ Р-1 похідні і їх фармацевтично прийнятні солі.

с

2. Спосіб за п. 1, де зазначена сполука вводиться внутрішньовенно. :з»

3. Спосіб за п. 1, де зазначена сполука вводиться підшкірно.

4. Спосіб за п. 2 або 3, де зазначене введення здійснюється безупинно.

5. Спосіб за п. 4, де швидкість введення згаданої сполуки становить від 0,25 пмоль/кг/хв до 6 пмоль/кг/хв.

с 6. Спосіб за п. 5, де швидкість введення згаданої сполуки становить від 0,5 пмоль/кг/хв до 2,4 пмоль/кг/хв.

7. Спосіб за п. 5, де зазначена швидкість становить від приблизно 0,5 пмоль/кг/хв до приблизно 1,2 (ее) пмоль/кг/хв.

с 8. Спосіб за п. 2, де зазначене внутрішньовенне введення здійснюється періодично.

9. Спосіб за п. 2, де зазначена сполука вводиться внутрішньовенно і, крім того, іншим парентеральним - шляхом. Ге)

10. Спосіб за п. 9, де зазначеним іншим парентеральним шляхом є підшкірний.

11. Спосіб за п. 1, де зазначеною сполукою, що вводиться, є СІ Р(7-36) амід або його фармацевтично прийнятна сіль.

12. Спосіб ослаблення післяопераційних катаболічних змін і гормональних реакцій на стрес, який включає введення пацієнту, що цього потребує, сполуки, що виявляє інсулінотропну активність Через взаємодію з тим (Ф) самим рецептором або тими самими рецепторами, з яким або якими взаємодіють СІ Р-1, СІ Р-1 аналоги і СІ Р-1 ГІ похідні при виявленні їх інсулінотропної активності.

13. Спосіб ослаблення післяопераційних катаболічних змін і гормональних реакцій на стрес, який включає бо Введення сполуки, що посилює чутливість до інсуліну через взаємодію з тим самим рецептором або тими самими рецепторами, з яким або якими взаємодіють (СІ /Р-1, СІ Р-1 аналоги і СІ Р-1 похідні для підсилення чутливості до інсуліну. б5