UA46020C2 - Похідні діалкілового етеру, фармацевтична композиція та способи профілактики і лікування захворювань - Google Patents

Abstract

Діалкілові прості ефіри з кінцевими карбоксилатними або тетразольними групами, які знижують в плазмі рівні ліпопротеїну (а) і тригліцеридів та підвищують рівень ліпопротеїнів високої густини з холестерином, придатні для лікування захворювань судин та інсулінонезалежного діабету.

Description

Опис винаходу

Цей винахід стосується хімічних сполук, а саме діалкілових простих ефірів з кінцевими карбоксилатними або 2 тетразольними групами. Ці сполуки можуть бути корисними для зниження рівню деяких ліпідів в плазмі тварин, наприклад, ліпопротеїну (а), тригліцеридів, комплексів холестерину з ліпопротеїнами дуже низької густини (ЛДНГ) і комплексів холестерину з ліпопротеїнами низької густини (ЛНГ), а також для підвищення рівня інших ліпідів, таких, як комплекси ліпопротеїнів високої густини (ЛВГ) з холестерином. Ці сполуки ефективні для профілактики та лікування захворювань судин та діабету, наприклад, для підвищення чутливості до інсуліну. 70 Захворювання, пов'язані з судинами, такі, як хвороби коронарних судин серця, приступи гострої серцевої недостатності, рестеноз та хвороби периферійних судин, залишаються головною причиною смертності та інвалідності у всьому світі. Тільки в США кожен рік помирає біля 1,5 мільйони людей від інфаркту міокарду, причиною якого є недостатнє постачання кров'ю серцевого м'язу. В той час, як харчування та спосіб життя можуть прискорити прояв судинних захворювань, генетична схильність, що приводить до дисліпідемії, являє 712 собою важливий фактор пов'язаних з нею інвалідності та смертності. Під дисліпідемією розуміють рівні ліпопротеїнів в плазмі крові, що відрізняються від норми.

Ймовірно, захворювання судин пов'язані з багатьма факторами ризику. Серед них, наприклад, дисліпідемії, що виражаються в високому рівні ліпопротеїнів низької густини та в низькому рівні ліпопротеїнів високої густини. Відношення рівня комплексу ліпопротеїнів високої густини з холестерином до рівня комплексу 20 ліпопротеїнів низької густини з холестерином часто використовуються для оцінки ризику захворювання судин.

Бажано, аби відношення рівня комплексу холестерину з ліпопротеїнами високої густини та його вмісту в ліпопротеїнах низької густини було високим. Сполуки, що підвищують це співвідношення за рахунок зниження рівня ліпопротеїнів низької густини або підвищення рівня ліпопротеїнів високої густини, або ж такі, що впливають на обидва ці фактори, можуть бути корисними. Недавні дослідження показали, що підвищені рівні с 25 зміненої форми ліпопротеїнів низької густини, що отримали назву ліпопротеїн (а), шкідливі. Ге)

Вірогідніше за все, комплекси ліпопротеїну (а) з холестерином небажані, оскільки підвищені рівні ліпопротеїну (а) пов'язувались з прогресуючим атеросклерозом, захворюванням коронарних судин серця, інфарктом міокарду, приступами серцевої недостатності, інфарктом головного мозку та рестенозом, для лікування якого використовується балонна ангіопластика. В дійсності, ліпопротеїн (а) є чудовим сигналізатором о 30 небезпеки гострої серцевої недостатності. У відповідності з цим високі концентрації холестерину у вигляді с ліпопротеїну (а) є одним з основних факторів ризику, що веде до смерті від хвороби серця.

Тепер було виявлено, що деякі прості ефіри є ефективним засобом для зниження концентрації ліпопротеїну о (а) в плазмі. Таким чином, винахід стосується способу зниження концентрації ліпопротеїну (а) в плазмі, що Ге) включає в себе введення всередину простих ефірів з карбоксильними групами або з відповідними їм 35 складноефірними групами. Такі сполуки до цього часу не використовувались для лікування захворювання судин. М

Так, наприклад патент США Мо3320079 стосується використання 3,3'-окси-біс-(2,2-диметилпропіонової кислоти) в якості пластифікатора. Патент США Мо3930024 стосується серії алкандиолів, які за даними цього патенту знижують рівень тригліцеридів в сироватці. Патент США Мо3674836 стосується феноксиалканкарбонових кислот, « які також повинні знижувати рівень тригліцерідів. Патент США Мо4711896 стосується деяких о,о-дикарбонових - кислот, що знижують рівень ліпідів. с Предметом цього винаходу є серії заміщених карбоксильними групами діалкілових простих ефірів, які "з виявились ефективними засобами для зниження рівня ліпопротеїну (а) в плазмі.

Предметом винаходу є також фармацевтичні композиції, що містять ці сполуки, та спосіб лікування хвороб судин, оснований на використанні цих сполук. 75 Цей винахід стосується нових хімічних речовин, а саме заміщених карбоксильними або тетразольними т групами диалкілових простих ефірів, їх солей і складних ефірів на їх основі. Конкретно, винахід стосується (Ге) сполук, позначених формулою І о У У? з 50 (зе. і (Сн)тУО (СНза-

Кк Во ві кі І, де п Ї т незалежно одне від одного позначають числа від 2 до 9; о В, в, ВЗ ї 7 незалежно одне від одного позначають алкіл з кількістю атомів вуглецю від одного до шести, іме) алкеніл з кількістю атомів вуглецю від двох до шести, апкініл з кількістю атомів вуглецю від двох до шести, або К! та В? разом з атомом вуглецю, з яким вони з'єднані, та ВЗ та КЕ" разом з атомом вуглецю, з яким вони 60 з'єднані, утворюють карбоциклічний фрагмент з кількістю атомів вуглецю в циклі від трьох до шести; у! та у? незалежно один від одного означають карбоксильну групу, формільну групу, тетразольний залишок та групу, де В5 позначає алкіл з кількістю атомів вуглецю від одного до шести, алкеніл з кількістю атомів вуглецю від двох до шести, алкініл з кількістю атомів вуглецю від двох до шести та де алкільні, апкенільні та апкінільні групи можуть нести від одного до двох замісників, представленими атомами галогену, гідроксильною 65 групою, апкоксильною групою з кількістю атомів вуглецю від одного до шести та фенільною групою.

В представленій раніше формулі для сполук, які відповідають винаходу і яким надають перевагу, ці т позначають однакові цілі числа, а фрагменти В", В2, ВЗ та В? позначають алкільні групи.

Також сполуками, яким слід надати перевагу, є сполуки, у яких У 1 ї 2 незалежно один від одного представлені групами СООН або СООР?, де В? позначає алкільну групу.

Більшу перевагу, згідно з винаходом, надають сполуку формули

ГО) о (СНнІв-О-(СНіт : : й 5, , де кожен із символів п і т представлений цілим числом, вибраним з ряду 2, З, 4 або 5, в ідеальному випадку це 4 або 5.

Особливу перевагу надають сполукам з формулою

Й А днтя о с щі 6)

Предметом винаходу е також фармацевтично прийнятні солі кислот згідно з винаходом.

Предметом винаходу є і фармацевтичні композиції, в склад якої входить сполука формули 1 разом з фармацевтично прийнятним носієм, розчинником або з ексципієнтом.

Предметом винаходу є також способи лікування таких захворювань судин, як хвороби периферійних судин, ав) хвороби коронарних судин серця, приступи гострої серцевої недостатності і рестеноз. Предметом винаходу є сч спосіб зниження рівня ліпопротеїну (а), тригліцеридів в плазмі, комплексу холестерину з ліпопротеїнами дуже низької щільності, комплексу холестерину з ліпопротеїнами низької густини і аполіпопротеїну В. В додаток до «з цього предметом винаходу є спосіб підвищення в плазмі рівня комплексу ліпопротеїнів високої густини з со холестерином, а також аполіпротеїну А-1 і аполіпротеїну Е. Предметом винаходу є також спосіб профілактики і лікування інсулінонезалежного цукрового діабету шляхом підвищення чутливості клітин до інсуліну завдяки ч;Е введенню в організм сполуки формули 1.

Назви сполук згідно з винаходом базуються на тому, що вони є похідними апканових кислот та їх ефірів.

Так, наприклад, сполуки формули « - с НО, СН, ССС;

С СБ, 6) СН» (8) и й - г» 4 Во: ак о: 7 (0) 2 2 2 С 16 СН. СНСН; х ОН щ» б» розглядається як похідна пентанової кислоти і одержує назву 2-метил-2-н-пропіл-5-(3-метил-З3-гідроксикарбоніл)-пентокси-пентанова кислота. Як вказувалось вище, до сполук, «в яким надають перевагу, віднесено ті, у яких п ії т в формулі 1 позначають одне й те ж число, а кожен з 7 50 радикалів ВЕ", 2, ЕЗ ії Е7 позначають карбоксилатні функції, то для таких сполук буде використовуватись назва окси-біс-алканових кислот. Наприклад, сполука, якій надають перевагу, з формулою:

Шк он он

Оу Го) о (СНіп-0О--(СНа)п іме) во у якої обидва символи п і т позначають число 4, може носити назву 6,6'-окси-біс-(2,2-диметилгексанова кислота).

У відповідності до наведених раніше визначень радикалів в", 82, вів вказувалось, що вони позначають алкільні групи з кількістю атомів вуглецю від одного до шести. В це поняття входять метил, етил, ізопропіл, трет.-бутил, н-гексил і 2-метилпентил. Алкільна група може бути заміщена атомами галогена, гідроксильною б5 Групою, алкоксильною групою з кількістю атомів вуглецю від одного до шести і фенільною групою. "Атоми галогену" - це атоми хлору, брому і йоду. Алкоксильна група з кількістю атомів вуглецю від одного до шести є алкільною групою з кількістю атомів вуглецю від одного до шести, яка поєднана з молекулою через атом кисню.

Це може бути етоксигрупа, ізопропоксигрупа, н-гексилоксигрупа і подібні їм замісники. Типовими заміщеними алкільними групами є хлорметильна, З-гідроксигексильна, 4-фенілбутильна, 2-йодпентильна,

Ізопропоксиметильна і аналогічні групи.

Радикали В, в2, ВЗ в можуть позначати також алкенільні групи з кількістю атомів вуглецю від двох до шести, заміщені алкенільні групи, алкінільні групи з кількістю атомів вуглецю від двох до шести і заміщені алкінільні групи. В число типових ненасичених груп входять вінільна, 2-пропенільна, З-хлор-4-гексенільна, 2-феніл-З-пентенільна, етинільна, 2-метоксиетинільна, 2-брометинільна, б-феніл-3-гексинільна і аналогічні групи. 70 Разом з атомом вуглецю, з яким вони зв'язані, В! і 22 можуть утворювати карбоциклічне кільце, наприклад, циклопропільний, циклобутильний, циклогексильний і циклопентильний залишок. Точно так само можуть бути з'єднані разом КУ, 7 ї атом вуглецю, з яким вони зв'язані, утворюючи карбоциклічне кільце з кількістю атомів вуглецю від трьох до шести, наприклад, циклопропільний, циклогексильний і аналогічні залишки.

В число значень У! і 2 в формулі 1 незалежно один від одного входять і групи СООКВ У, де КЕ? позначає алкіл, апкеніл або алкініл, або ж заміщені алкіл, апкеніл або алкініл. Приклади цих груп ті ж самі, що і для 7, 2, вів.

Сполуки, що відповідають винаходу, яка містить не менше, ніж одну карбоксильну групу (тобто коли одна з груп У! або у? позначає карбоксил), легко утворюють фармацевтичне прийнятні солі в реакціях з органічними або неорганічними основами. Типовими основами, які використовуються, як правило, для утворення солей, є гідроксид натрію, гідроксид калію, карбонат натрію, триетиламін, піридин, аміак і подібні їм сполуки.

Далі наводяться типові, згідно з винаходом, сполуки з формулою

У

У см

ВІ (Сн--0-- (Ся о 2 4 - ЕЗ Кк «в) прим: жити жжТтТнттнТтТнннин жнТнтнитнти І:ЯьЮЯІ ННІ жтІТЛЮюІИИНННННННННк ниття пт Кк Іх4 в Кк й мо 23 СН» сі; СН» СН; СООН соон сч 33 СН» СН Етил Етил СООСсН;»; соон 24 Етил Ізопропіл Етил Етил соон СоосН; о 34 З-хлорпропіл З-хлорпропіл СНз 2-гідроксиетил соон сно 44 СН СНз Сн сна сООН СОН ке, 44 Етил Етил Етил Етил соОМа" сома" 44 ЄЕтмл Етил н-бутил н-бутил сон СООсН» « 44 НнОоСсНн, нОосн; нОосн; нОосн; СоОєЕ: сооКк 44 н-пропіл н-пропіл н-пропіл н-пропіл Тетразоліп сно 44 соон соон 44 їх СН и Х СНІ сно сно « «с у; - с :з» 44 Фенілметил сне сну сн сно сно

СНз СН Етил Етил соон Фін (Ф) 45 Етил Ізопропіл Ізопропіл Етил соон соон 45 25 н-тексил н-гексил н-гексил н-гексил соон сон, їз 26 Ізобутил Ізобутил н-пропіл н-пропіл соок сок 36 СН» СН Етил Етил соон соон бо з7 ноОсн, СІСНо ВісСно Існо сон соон 47 н«пентил н-пентил СснуосН; снОосНне СОбЕБМ' соон о 48 СНУ сну сн снз сно соон 498 сн сн. СНУ СН СОО-н-гексил СсоОк з 50 58 Етил Етил Етил Етип Тетразоліл Тетразоліл 99 Етил Етил сісн. Фенілметил соон соон (зе) Сполуку згідно з винаходом одержують за допомогою добре відомих в області органічної хімії способів. В типовому синтезі проводять взаємодію заміщеного карбоксильною групою апкілгалогеніда з заміщеним карбоксильною групою апканолом в присутності основи, і в результаті конденсації одержують цільову сполуку.

Звичайно при цьому в якості вихідних використовують складні ефіри відповідних карбонових кислот, і тоді

Ф! одержують відповідні винаходу сполуки, у яких обидві групи М і 2 означають СООБ?. За необхідності простим юю омиленням одну або обидві складноефірні групи переводять у вільну кислоту. Така реакція конденсації зображається схемою: во У . Уг2

М Сно--На ня но--(Сніт-7

ВІ вЕ2 3 В б5 в якій На! позначає атом брому, хлору, йоду або аналогічну за реакційною здатністю групу, а групи М! і м2 переважно означають Сов, хоча реакція відбувається і в тих випадках, коли залишки У1ї1м2 незалежно один від одного представлені тетразольною або формільною групою. В загальному випадку ця реакція проводиться таким чином, щоб на першій стадії проходила взаємодія відповідного алканолу з приблизно еквівалентною

Кількістю такої основи, як гідрид натрію або металевий натрій, звичайно для цього використовується інертний органічний розчинник, наприклад, бензол, толуол, ксилол, тетрагідрофуран або подібні їм розчинники. Таким чином одержують похідну за атомом кисню спиртової групи алканолу, яке далі легко реагує з еквімолярною кількістю алкіл галогеніду з утворенням відповідної винаходу сполуки. В загальному випадку реакція практично повністю закінчується за проміжок часу від двох до приблизно десяти годин, якщо її проводять при підвищених 70 температурах в інтервалі від приблизно 507С до приблизно 120"С. Відповідну винаходу сполуку легко виділяють простим видаленням розчинника реакції, наприклад, за допомогою упарювання. За необхідності продукт реакції може бути очищений звичайними способами, наприклад, кристалізацією з таких розчинників, як етилацетат, бензол, гексан і їм подібні, або хроматографуванням, наприклад, з використанням в якості нерухомої фази силікагелю.

Альтернативний спосіб одержання відповідних винаходу сполук полягає і в реакції галогензаміщених діалкілових простих ефірів з «,5-дизаміщеною оцтовою кислотою або з її ефіром, або ж з відповідним оцтовим альдегідом, а також метилтетразолом. Така реакція зображається наступною схемою: пеня шля шле /

НаН-(СНов-0-(СНут-- На! - НС / ва

І сч щі 6) - ор | «в) зо Х-- сну о-(СНуп-- На!

ВІ с

В

/ Ге - не /х 4 З

У У? - . | (СНн)тТ- -Оо- - («СН о п ? й 2 зу ВА - : 1;:в2 їх Представлений процес використовують переважно для одержання сполук згідно з винаходом, уяких Кі Кк мають те саме значення, що і відповідні вЗів, у яких У має таке саме значення, як і ХУ 2. В такому випадку ме) галогензаміщений діалкіловий ефір реагує з двома або більше еквівалентами похідної оцтової кислоти або о тетразолу, наприклад, такої сполуки, як и о М

СН, Й / о00 СВ іме) Реакцію проводять звичайно в розчиннику, в якому розчиняють усі речовини, які вступають в реакцію, наприклад, в тетрагідрофурані, диоксані, сірчаному ефірі або в іншому аналогічному розчиннику, в присутності 60 такої основи, як гідрид натрію, металевий натрій, бутиллітій або подібні їм сполуки. В загальному випадку реакція закінчується за час від двох до приблизно десяти годин, якщо її проводять в температурному інтервалі від 0О"С до приблизно 50"С. Продукт реакції, що є сполукою, відповідною винаходу, легко виділяють після видалення розчинника і проводять потім очистку, якщо вона необхідна, способами, які звичайно використовуються і елементами яких є хроматографія, кристалізація і подібні прийоми. 65 В деяких випадках для уникнення небажаних побічних реакцій виникає необхідність у захисті окремих функціональних груп за допомогою органічних радикалів, які потім видаляються. Так, наприклад, можна одержати похідні за гідроксильними і вільними карбоксильними групами введенням в них радикалів, які не допускають їх перетворення в хімічних реакціях, в яких вони беруть участь, а після цього такий радикал за бажання може бути легко видалений з регенеруванням вільної гідроксильної або карбоксильної групи. Типові захисні групи для гідроксильних і карбоксилатних функцій, способи їх введення і наступного видалення детально розглядаються в книзі Гріна і Віртса "Рго(есіїме (горе іп Огоддпіс Зупіпезів", друге вид., Джон Уайлі і сини,

Нью-Йорк, 1991р. Прикладом може бути захист гідроксильних груп за рахунок переведення їх в О-бензильні похідні; такий захист за необхідності легко знімається гідрогенолізом. Карбоксильні групи, в загальному випадку переводять в складні ефіри, наприклад, в п-нітробензилові ефіри або в 2,2,2-трихлоретилові ефіри. 7/о Такі складноефірні групи за бажання легко гідролізуються і вивільнюють карбоксильну групу.

Як відмічалось вище, відповідні винаходу карбонові кислоти легко утворюють солі в реакції з неорганічною або органічною основою. До солей, яким надають перевагу, входять солі, які утворюються, наприклад, з такими неорганічними основами, як гідроксид натрію, гідроксид калію, гідроксид кальцію і з подібними їм речовинами.

Типовими органічними основами є триетиламін, піридин, метиламін і їм подібні речовини.

Наведені нижче детальні описи прикладів висвітлюють способи одержання відповідних винаходу сполук. Ці приклади мають лише пояснювальний характер і не можуть братись до уваги для будь-якого обмеження обсягу претензій.

Приклад 1 6.6-окси-біс-(2.2-диметилгексанова кислота)

До розчину, що перемішується, 28г бОбво-ної суспензії в мінеральному маслі (7/0Оммолів) гідриду натрію і б1г (боОоммолів) диізопропіламіну в 600 мл сухого тетрагідрофурану додають 52,9г (бОбОммолів) ізомасляної кислоти.

Реакційну масу протягом 30 хвилин перемішують при 247С, потім охолоджують до 0"С в бані з льоду з ацетоном, додають до холодного розчину 28бмл 2,1М розчину (бО0Оммолів) н-бутиллпію і перемішують протягом 1 години при 07С. До холодної реакційної маси протягом 15 хвилин при перемішуванні додають краплями 59,7г сч ов (297ммолів) 4,4-дихлордибутилового ефіру, нагрівають суміш до 247С і продовжують перемішування протягом 48 годин. Реакційну суміш розводять додаванням бООмл води, водний шар відокремлюють, промивають 200мл (8) сірчаного ефіру і підкислюють його до рН 5,0 (за Конго червоним), додаючи приблизно 150мл бн соляної кислоти.

Кислий водний розчин екстрагують трьома порціями по З0Омл сірчаного ефіру. Ефірні витяжки об'єднують, промивають насиченим розчином хлориду натрію, сушать над сульфатом магнію, відокремлюють розчинник (су зо упарюванням за зниженого тиску і одержують продукт реакції в вигляді олії. Цю олію переганяють при 160" в вакуумі Змм рт.ст. і одержують 66,7г 6,6'-окси-біс-(-2,2-диметилгексанової кислоти), т. Пл. 49-5170. Аналіз: с вираховано в 9о С 63,47, Н 9,88. Сі16НзоОб. Знайдено 905 С 63,75 Н 10,00. о

Приклади з 2 до 9

По аналогії з загальною методикою, наведеною в прикладі 1, одердані наведені нижче сполуки: ре) 7,7 -окси-біс-(2,2-диметилгептанова кислота) «Е 5,5'-окси-біс-(2,2-диметилпентанова кислота) 4)4-окси-біс-(2,2-диметилбутанова кислота) 8,8'-окси-біс-(2,2-диметилоктанова кислота) етиловий ефір 2,2-диметил-5-(4-метил-4-етоксикарбонілпентилокси)-пентанової кислоти « етиловий ефір 2,2-диметил-6-(5-метил-5-етоксикарбонілгексилокси)-гексанової кислоти з с метиловий ефір 2,2-диметил-8-(7-метил-7-метоксикарбонілоктилокси)-октанової кислоти 2,2-диметил-7-(4-метил-4-гідроксикарбонілпентилокси)-гептанова кислота. ;» Як вказувалось вище, відповідні винаходу діалкілові прості ефіри можуть застосовуватись для лікування і профілактики захворювання судин, таких, як хвороби коронарних судин серця, напади гострої серцевої Недостатності, рестеноз і подібні захворювання завдяки їх здатності знижувати в плазмі рівень холестерину з їх таким збагаченим тригліцеридами ліпопротеїном, як ліпопротеїн низької щільності, і підвищувати рівень холестерину в комплексі з ліпопротеїнами виксокої густини. Ці сполуки особливо ефективні для зниження рівня

Ме, ліпопротеїну (а), так само як і для підвищення рівня холестерину в ліпопротеїнах високої густини. о Здатність похідни діалкілових простих ефірів формули 1 знижувати рівень ліпопротеїнів (а) і підвищувати 5р рівень комплексу холестерину з ліпопротеїнами високої густини була визначена в дослідах іп мімо, які звичайно ю використовуються спеціалістами в цій області. Досліди на щурах проводились у відповідності до наведеного о нижче протоколу.

Самці щурів лінії Спраг-Даулі вагою 100-200г, які постачала лабораторія Чарльз Рівер, поміщались по 3-6 тварин в одну клітку з вільним доступом до корму для щурів фірми Пурина і до води. Температура в приміщенні Контролювалась, встановлювався дванадцятигодинний цикл зміни світла і темноти, з увімкненням світла о 6 годині ранку. Щоденно з 6 до 9 години ранку щури одержували перорапьну дозу досліджуваних сполук в вигляді (Ф, розчину або суспензії в воді з додаванням 0,295 Твіна-20 і 1,595 карбоксиметилцелюлози, контрольні тварини ка одержували тільки наповнювач лікарського засобу. Об'єм наповнювача становив 0,25905 ваги тварини, в якості препарату порівняння в усіх дослідах використовувався гемфіброзил в кількості 10Омг/кг за день. Досліджувані бо сполуки вводились дозою до 100мг/кг в день протягом терміну від семи до чотирнадцяти днів. Ситих щурів присипляли за рахунок вдихання пари ефіру, зважували, відводили кров через серце і відправляли на виймання печінки для визначення її ваги. Кров переносили в вакуумні контейнери-пробірки з етилендіамінтетраацетатом для виділення плазми. Кров піддослідних мавп відводили безпосередньо в вакуумні контейнери-пробірки для виділення плазми і сироватки. 65 Самці піддослідних мавп (тасаса Газсісціагів) поступали з лабораторії Чарльз Рівер (Вілмінгтон, МА). їх поміщали в окремі клітки і щодня годували дієтою, яка складалась з 20 нормальних кормових бісквітів для мавп

(Ралстон Пурина, Сент-Луїс, МО) і фруктів (один банан і 12 виноградин). Свобода руху мавп, які пройшли попередню дресуру, обмежувалась стандартним устаткуванням для приматів (фірма Прайміт Продактс,

Вудсайд, СА), для відбору проб крові на кровоносних судинах мавп встановлювались пристосування фірми

Норфолк Медікал Продактс, Скокі, ІЛ. Ефективність сполуки за прикладом 1 вивчалась в дослідах з нарощуванням дози. Для попереднього вивчення протягом трьох тижнів з кровоносних судин закріплених на стільчиках мавп через пристосування для відбору крові було одержано три базових зразки крові. Для вивчення речовини за прикладом 1 мавп фіксували на стільчиках і щодня протягом проміжку часу з 5 до 7 години ранку вводили їм через рот дози по Змг/кг (перший тиждень), 1Омг/кг (другий тиждень) і ЗОмг/кг (третій тиждень) 7/о буспензії речовини з прикладу 1 в наповнювачі, який містив 0,295 Твіна-20 і 1,595 карбоксиметилцелюлози. Під час цього досліду проби крові брались натщесерце, щотижня, через 24, години після введення дози. Додаткові зразки крові були взяті натщесерце через один тиждень після припинення введення речовини за прикладом 1.

Протягом всього часу проведення досліду споживання їжі і поведінка мавп були в межах норми.

Зразки плазми крові мавп зберігали на льоду, відбирали з них аліквотні проби в кілька мікропробірок, /5 Швидко заморожували і зберігали при температурі -70"С. Зразки сироватки зберігали при температурі 4"С, перш ніж відправити їх аналіз на вміст специфічних сироваткових ферментів і альбумінів, опис якого наводиться нижче.

Аналіз зразків

Тригліцериди визначають з використанням стандартних наборів, які надходять у продаж (Ттгідії-сіпкі 2,

Зсіамо, Сієна, Італія, або Тгудіусегіде С, УМУасо Риге СПпетіса!| Іпаизігіе5, (Я, Осака, Японія). Загальний вміст холестерину в плазмі визначають ферментативно за відомою методикою Оллейна і ін., Сіїп. Спет., 20:470-474 (1974). Розподіл загального холестерину в ліпопротеїнах визначають методом високоефективної гель-хроматографії на проточній колонці з носієм Сефароза 6 на приладі Каїпіп НРІ С (див. Кіфт і ін., У. рій

Кез., 32:859-866 (1991)) Визначають частку холестерину в ліпопротеїнах у відношенні до загального сч об Хопестерину, і процентний склад розподілу холестерину на підставі даних, одержаних за допомогою високоефективної гель-хроматографії. і)

Кількісне визначення аполіпопротеїнів А-| в суцільній плазмі проводять імуноелектрофоретично за методом

Лоурел і ін., Меїййодз Епгутої, 73:339-369 (1981), з використанням антитіл, які утворюються в оргізмі кроликів у відповідь на введення аполіпопротеїну АТ щурів і в організмі кіз у відповідь на введення аполіпопротеїну Е о зо щурів (одержано від Др. Патрік Тсо, медичний центр І 5), Шрівпорт, ЛА). Зразки плазми розводять 4М розчином сечовини, який містить 195 тритону Х-100, 12ммлоль/л трицину, 4О0ммоль/л Тріс, О,бммоль/л лактату кальцію і с 0,01956 азиду натрію з рН 8,2, і інкубують протягом 60 хвилин при температурі 52"С перед початком о імуноелектрофорезу. Підходящу ступінь розведення плазми крові щурів Підбирають таким чином, щоб значення вмісту аполіпопротеїнів, які визначаються в досліді, давали лінійну залежність. Імуноелектрофорез проводять в ісе) плівці СеІВопа (Саї 53748, ЕМС Вургодисів, Рокленд, МЕ), яка містить звичайно 495 кроликових антитіл на «г щурячий аполіпопротеїн А-1 або 295 козячих антитіл на щурячий аполіпопротеїн Е, а також 195 агарози, 290 поліетиленгліколю 6000 с 24ммоль/л трицину, вОммоль/л Тріс і 1,2ммоль/л лактату кальцію. Висоту підйому визначають на забарвлених амідним чорним сгелях. Для кількісної оцінки результатів аналізів рівень аполіпопротеїнів в плазмі тварин контрольних груп приймався рівним 100. «

Оцінка рівня щурячого аполіпопротеїну В проводилась на мінімально модифікованих мікротитр-пластинках, з с описаних Ріфай і ін., Сіпй. Спет., 32, стор. 957-961 (1986), тобто імунотурбідиметричним методом з . використанням антитіл, які утворюються в організмах овець у відповідь на введення мишачого аполіпопротеїну и?» В; ці антитіла перехресне реагують і з щурячим аполіпопротеїном В. Зразки плазми тварин, які беруть участь в експерименті, об'ємом 5, 10, 20 і ЗОмкл або об'єднані зразки стандартної плазми щурів (0-5Омкл) змішують з розчином 2М сечовини, 1095 сироватки з антитілами на мишачий аполіпопротеїн В і 1,695 поліетиленгліколю їх 8000 (кінцева концентрація в розчині) в сумарному об'ємі 200мкл розсолу з фосфатним буфером. Помутніння (на довжині хвилі З340нм) визначають на початку досліду і потім ще раз після інкубації за кімнатної температури

Ме, протягом ночі за допомогою 96б-тиканального спектрофотометра поглинання Тіепйек Мийізсап МОСС/З4ОМК ІІ о (Ріом/ І арогаїгіез). Оптимальне розведення плазми щурів (звичайно 1Омкл) підбирають для визначення 5р аполіпопротеїну В в області лінійної концентраційної залежності. Для аналізу результатів експериментів рівень ю аполіпопротеїну В в плазмі тварин, які одержали ліки, порівнюють з даними, одержаними на контрольній групі, о які довільно приймають за 100 для кожного досліду.

Рівні ліпопротеїну (а) у мавп визначають за допомогою наявного у продажу стандартного набору І р (а) ЕГПІЗА (Аро-Тек Ір (а) Еїїза Теві бЗувіет, Огдапоп ТекКпіка, ВіоФесппоіоду Кезеагсп Іпвзійціе), розробленого для дв визначення ліпопротеїну (а) людини. Кількісна оцінка рівня ліпопротеїну (а) проводиться по сендвіч-способу, в якому аполіпопротеїн (а), захоплений анти-аполіпопротеїном (а) (в покритті мікротитр-пластинки), визначають

Ф) за його асоціацією з аполіпопротеїном В при дії розчинного ферментативно зв'язаного антитіла. Стандартні ка криві, одержані на плазмі людини і які використовуються в дослідах з мавпами, проходять паралельно, а це припускає, що дані цих дослідів можуть використовуватись для кількісного визначення ліпопротеїну (а) мавп. бо Вимірювання рівня ліпопротеїну (а) у всіх зразках плазми мавп, які використовувались в дослідах, проводили за один прийом за трьома вимірюваннями на зразках, які відтанули лише один раз.

На щурах, які одержували стандартне харчування, гемфіброзил порівнюють з речовиною за прикладом 1, за їх здатністю впливати на різні параметри ліпідів. Одержані дані - це усереднені результати кількох окремих експериментів, які проводились протягом одного тижня, і одного експеримента двотижневої тривалості на групі з 65 Восьми щурів. Дані з кожного експеримету приводять до результатів, одержаних в кожному з експериментів на щурах, яким вводився лише наповнювач лікарського засобу. Гемфіброзил дозою 1О0Омг/кг в день не впливав на аполіпопротеїн А-1 в плазмі, рівень якого підвищувався головним чином від високих доз речовини за прикладом 1. Рівень аполіпопротеїну Е слабко підвищувався гемфіброзилом, і то лише в помітно більш високій дозі, ніж це визначалось речовиною за прикладом 1. Ці дані відносяться в основному до експериментів тривалістю один тиждень (тижневі досліди проводились на групі з тридцяти тварин, двотижневі досліди - на групі з восьми тварин), і тому сюди не потрапляє помітне підвищення рівня аполіпопротеїну Е, яке спостерігалось в двотижневих дослідах з гемфіброзилом. | гемфіброзил, і речовина за прикладом 1, обидва значно знижують рівень аполіпопротеїну В. Ці зміни складу аполіпопротеїнів можуть бути представленими в вигляді співвідношення аполіпопротеїну Е до аполіпопротеїну В, або відношенням аполіпопротеїну А-1 до /о аполіпопротеїну В. Речовина з прикладу 1 позитивно впливає на параметри ліпідів плазми, включно загальний холестерин, холестерин і ліпопротеїнах і тригліцериди (фіг.2). Загальний холестерин плазми дещо знижується дозою гемфіброзилу в 10Омг/кг і в залежності від дози підвищується сполукою за прикладом 1. Цей ефект має за основу перш за все підвищення рівня холестерину в комплексі з ліпопротеїном високої густини. Обидві сполуки, які досліджуються (гемфіброзил і речовина за прикладом 1) знижують рівень холестерину в комплексі з 7/5 Ліпопротеїном дуже низької густини і з ліпопротеїном низької густини. Ці ефекти можуть бути оцінені як відношення рівня холестерину в ліпопротеїні високої густини до суми холестерину в ліпопротеїні дуже низької густини і ліпопротеїні низької густини. У відповідності до цього 10О0мг гемфіброзилу підвищували це співвідношення до того ж рівня, що і 1Омг речовини за прикладом 1 (до двократної величини), тоді як більш високі дози (30-100мг) речовини за прикладом 1 ще більше підвищували це співвідношення, доводячи його до 2о Восьми-дев'ятикратного перевищення в найвищій з досліджених концентрацій. | гемфіброліз, і речовина за прикладом 1 знижували рівень тригліцеридів в плазмі. Високоефективна гель-хроматографія використовувалась для характеризації розподілу холестерину в ліпопротеїнах в організмі щурів (фіг.3) і мавп, які використовувались в дослідах, після введення сполуки за прикладом 1 (фіг.4). На фіг.З показано розподіл холестерину в ліпопротеїнах у щурів (в групі з восьми тварин), які одержують протягом одного або двох тижнів сч тільки наповнювач лікарського засобу, 10Омг/кг в день гемфіброзилу або 1, 3, 10, 30 чи 1ООмг/кг в день речовини за прикладом 1. Кожна крива розподілу стосується одного щура. Всі криві зображені в одному і) масштабі, і для порівняння на початку кожної групи кривих зображено розподіл ліпопротеїнів з холестерином у першого щура з контрольної групи (затемнений профіль). Розподіл в групі, яка одержувала 1О0Омг/кг в день гемфіброзилу, схожий на той, який одержано який одержано з речовиною за прикладом 1, дозою З і 10мг/кг в о зо день. В результаті введення доз речовини за прикладом 1 вплив на холестерин в ліпопротеїнах значно більш сприятливий; сюди входить як зменшення вмісту холестерину в ліпопротеїні дуже низької густини і в с ліпопротеїні низької густини, так і збільшення вмісту холестерину в ліпопротеїні високої густини. о

Високоефективна гель-хроматографія використовувалась також для одержання повної картини розподілу холестерину в ліпопротеїнах в дослідах на трьох макаках самцях до початку експерименту, під час експерименту ісе) і після закінчення введення тваринам за прикладам 1. Мавпи були відібрані таким чином, щоб кожна з них «Е представляла тварин з низькими, середніми і високими значеннями відношення рівня холестерину в ліпопротеїнах низької густини до рівня холестерину в ліпопротеїнах високої густини. Три базові криві, одержані на кожній з мавп, були в основному ідентичні і в зв'язку з цим вони були об'єднані і усереднені для того, щоб одержати представницький базовий розподіл. Введення речовини за прикладом 1 дозою Змг/кг « протягом одного тижня не впливало на характер розподілу, тоді як введення 1Омг/кг в день речовини за в с прикладом 1 протягом другого тижня і ЗОмг/кг в день протягом третього тижня призводило до прогресуючого зниження рівня холестерину в ліпопротеїнах дуже низької густини, в ліпопротеїнах низької густини і в ;» ліпопротеїнах високої густини. Повернення цих показників до рівня в контрольній групі почалось у двох з трьох мавп після періоду вимивання, який продовжувався один тиждень.

У приматів комплексу ліпопротеїну (а) з холестерином відповідає плече на спукску піку ліпопротеїнів їх низької густини. З інтенсифікацією лікарської дії пік ліпопротеїнів низької густини стає більш симетричним, що, ймовірніше всього, пов'язано із зменшенням вмісту ліпопротеїну (а). В зв'язку з цим проводилось

Ме, безпосереднє вимірювання рівня ліпопротеїну (а) за методикою ЕГГ ІЗА (фіг.5). Пряме кількісне вимірювання рівня о ліпопротеїну (а) показує його зниження, яке залежить від дози препарату. Це зниження рівня досягало 6295, 83905 5о 1 89790 (в середньому 782890) при дозі речовини за прикладом 1 по ЗОмг/кг в день, незалежно від вихідного рівня ю у трьох піддослідних мавп (фіг.5). Після вимивання активної речовини протягом одного тижня ліпопротеїн (а) о наближається до рівня перед початком введення або навіть перевищує його.

На відміну від щурів, у яких вміст ліпопротеїну високої густини помітно зростає в результаті введення речовини за прикладом 1, у макак ця речовина викликала зниження рівня комплексу холестерину з дв Ліпопротеїном високої густини. Зниження рівня ліпопротеїну високої густини у макак може бути відображенням високого рівня транспортного білка для складних ефірів холестерину у цього виду. В плазмі щурів активність

Ф) цього білка низька або навіть не виявляється зовсім. Тому високі рівні транспортного білка для складних ка ефірів холестерину підвищують швидкість перенесення холестерину з ліпопротеїном високої густини на прекурсори - ліпопротеїни дуже низької густини і ліпопротеїни низької густини, а це приводить до зниження бо рівня холестерину в ліпопротеїнах високої густини. Аналіз рівня активності транспортного білка для складних ефірів холестерину у кроликів і у різних приматів показує, що рівні транспортного білка для складних ефірів холестерину в плазмі макак значно вищі (в десять-дванадцять разів), ніж у людей (фіг.б). Тому очікуваним результатом введення в людський організм відповідних винаходу сполук стане зниження рівня холестерину в ліпопротеїні дуже низької густини, в ліпопротеїні низької густини і в ліпопротеїні (а) з підвищенням рівня 65 холестерину в ліпопротеїні високої густини.

Фігури з 1 до б показують результати біологічної оцінки сполук згідно з винаходом. Наведені в них дані стосуються сполуки за прикладом 1, якій надають перевагу. На фігурі 1 показана структура сполуки за прикладом 1, якій надають перевагу, і яка одержала позначення "РО 72953", і це позначення, використане на деяких інших фігурах, стосується сполуки за прикладом 1. Речовина порівняння - це гемфіброзил, яка на деяких фігурах позначається шифром "СіІ-719".

Фігура 2 демонструє ефективність сполуки за прикладом 1 в результаті його введення щурам, які отримують стандартний корм. Самцям щурів лінії Спраг-Доулі щоденно протягом семи днів у час від шостої до дев'ятої години ранку вводять перорально позбавлену активної речовини основу з карбоксиметилцелюлози з твіном, гемфіброзил або речовину за прикладом 1 у вказаних концентраціях. В одному з експериментів брали участь /о Вісім щурів в контрольній групі, вісім щурів в групі, яка одержує гемфіброзил, і по вісім щурів в кожній з груп, які одержують 1, З, 10, ЗО ії 10Омг/кг в день речовини за прикладом 1; тривалість цього експерименту становить 14 днів. Тварини мали вільний доступ до їжі та води. Приблизно Через 12 годин після останнього введення останньої дози тварин присипляють в атмосфері ефіру. Рівень всього холестерину і тригліцеридів вимірюють ферментативним способом. Розподіл ліпопротеїнів визначають за допомогою високоефективної /5 Гель-хроматографії. Дані вимірювань рівня всього холестерину і площі піків на одержаній хроматограмі (див., наприклад, фіг.3) використовують для визначення холестерину в окремих фракціях ліпопротеїнів.

Аполіпопротеїни А-1 і Е визначають методом імунного електрофорезу. Аполіпопротеїни В визначають імуно-турбідиметричним методом. В експерименті, який тривав 14 днів, активність гепатичної карнитин-ацил-трансферази визначають за показником активності пероксимального фермента. Ця методологія описана Краузе і ін., Рпаппасої.Кев., 29:345-357 (1994). Одержані дані показують, що речовина за прикладом 1 викликає залежне від дози підвищення цього виду ферментної активності, і ця активація порівняльна з тією, яка спостерігалась з гемфіброзилом дозою 1ООмг/кг в день. Наведені дані є усередненими значеннями з статистичне достовірною ж похибкою, одержані в дев'яти окремо проведених експериментах з урахуванням даних по контрольній групі. сч

Експеримент на щурах проводився так, як це показано вище, для фігури 2. Плазму аналізували з допомогою високоефективної гель-хроматографії для визначення розподілу холестерину між ліпопротеїнами. Всі криві і) розподілу для кожної групи з восьми щурів зведені до одної шкали всередині групи і між групами. Для порівняння наводиться крива розподілу у першого щура з контрольної групи, яка накладається на дані по кожному з восьми щурів групи, яка одержувала активну речовину. о зо Високоефективна гель-хроматографія використовувалась для аналізу розподілу холестерину в ліпопротеїнах в 1Омкл плазми від трьох макак (мавпи 90-98, 90-122, 90-182) до введення речовини за прикладом 1, протягом с введення і протягом наступного після цього тижня вимивання активної речовини. Протягом тижневого періоду з о введенням дози, яка збільшується, речовини за прикладом 1 вказаними дозами вводили мавпам перорально щоденно натщесерце з п'ятої до шостої години ранку. Зразки крові відбирали за вказаними датами до введення ісе) активної речовини і годування. Корм тварин складався з 20 стандартних кормових бісквітів для мавп, 12 «Е виноградин і одного банана щоденно. Криві розподілу для трьох базових зразків від кожної мавпи були в основному ідентичні, і в зв'язку з цим три криві для кожної з мавп були об'єднані і усереднені для того, щоб одержати представницький розподіл. Тут варто відмітити, що пік ліпопротеїну низької густини зменшився і став більш симетричним, ніж це було до введення активної речовини, що припускає зниження рівня ліпопротеїну (а). «

Ліпопротеїн (а) визначають за допомогою наявного в продажу аналітичного набору ЕГІЗА. Зразки плазми для ств) с кожного відбору крові ділять на аліквоти невеликого об'єму (10Омкл) і заморожують при -70"С. Ліпопротеїн (а) у всіх зразках плазми визначають в ході одного експерименту. Наведені на фігурі 5 дані є абсолютними (верхня ;» частина фігури) і порівняльними стосовно базового (нижня частина фігури) значення рівнів ліпопротеїну (а) для тих самих трьох мавп, що й на фіг. 4. Активність транспортного білка для складних ефірів холестерину, показана на фіг. 6, перевірялась на різних видах приматів, а також на кроликах, які одержували стандартне і ї5» збагачене холестерином харчування. Активність транспортного білка для складних ефірів холестерину визначалась на суцільній плазмі за швидкістю перенесення синтетичного флуоресціюючого аналогу складного

Ме, ефіру холестерину в вигляді мікроемульсії за методом Бісгайєра і ін., Пірії Кевз. 34:1625-1634 (1993). Для о порівняння відносної ефективності сполуки за прикладом 1 з іншими відповідними винаходу сполуками було проведено експеримент, тривалістю один тиждень, на щурах, які одержували стандартний корм. Самці щурів ю лінії Спраг-Доулі одержували через рот наповнювач активної речовини з карбоксиметилцелюлозою і Твіном, або о ж наповнювач з наведеними на фігурі 7 відповідними винаходу сполуками дозою ЗОмг/кг в день (їх структури зведені в таблицю) в час з шостої до дев'ятої години ранку протягом семи днів. Тварини мали вільний доступ до їжі. Приблизно через 12 годин після останнього введення останньої дози речовини тварин присипляють в ов атмосфері ефіру. Рівень тригліцеридів в плазмі, загального холестерину в плазмі, розподіл холестерину в ліпопротеїнах і аполіпопротеїнах вимірюють наведеними вище способами.

Ф) Результати цього експерименту показані на фігурі 7. Фігура показує, що сполука за прикладом 1, якій ка надають перевагу, різко знижує рівень тригліцеридів і холестерину в ліпопротеїнах дуже низької густини і підвищує рівень холестерину в ліпопротеїнах високої густини. во Було також показано, що діалкілові прості ефіри підвищують чутливість до інсуліну, і можуть, як такі, бути корисними для підвищення ступеню використання глюкози діабетичними тваринами, тобто з їх допомогою можна лікувати діабет, особливо незалежний від інсуліну цукровий діабет. Відповідні винаходу сполуки були досліджені в стандартному експерименті на З313-І| 1 адипоцитах, які дають яскраво виражений відгук на інсулін, тобто споживання цукру цими клітинами може бути в короткі терміни підвищене інсуліном в 15-20 разів. 65 Використана для експерименту методологія більш детально описана Фростом і ін., У.ВіоЇ Спет., 260:2646-2652 (1985).

Спеціально для цього від Американської колекції типових культур (АТСС, Роквілл, МД) були одержані клітини фібробласта 3713-11. Клітини вирощувались до утворення агрегатів і диференціювались в адипоцити. У день початку експерименту клітинні конгломерати обробляли інсуліном (167 мм), дексаметазоном (0,25мкмоль/л) і ізобутилметилкстантином (0,5 ммоль/л) в 1090о-ній фетальній сироватці великої рогатої худоби, яка містить модифіковане Дульбекко середовище Ігла. Через два дні культу рал ьну рідину міняли на модифіковане

Дульбекко середовище Ігла, яке містить 167 нм інсуліну і 1096-ної фетальної сироватки великої рогатої худоби.

Потім клітини перевели на 1096-не модифіковане Дульбекко середовище Ігла і міняли його щодня до закінчення вирощування клітин. Солюбилізовані в диметилсульфоксиді досліджувані сполуки вводили в культуральну /о рідину з початком експерименту і поповнювали їх після кожної зміни середовища. Диференціація оцінювалась візуально, за спостереженнями за накопиченням жирових крапельок в клітинах. Транспорт глюкози вимірювався кількісно за асиміляцією Гисі деоксиглюкози в диференційованих клітинах на дев'ятий день у відповідності до метології, описаної в праці Сандук і ін., Епдосгіпоіоду, 133:352-359 (1993).

Фігура 8 показує результати перевірки, які представляють винахід сполук на клітинах. Транспорт глюкози 75 оцінювався на базовому рівні, що визначався за ефектом, викликаним переносником глюкози Глут 1 (іі 1) на вирощених таким чином адипоцитах. В якості речовини порівняння використовувався троглітазон - сполука, яка пройшла клінічну перевірку на людях і тваринах як агент, який інтенсифікує асиміляцію глюкози (троглітазон детально описаний в прикладі 2 патента США Мо4572912). Речовина порівняння з концентрацією бмкмоль/л викликала зростання транспорту глюкози в ці клітини на 7095. Така активність троглітазону не була 2о несподіваною, оскільки він сенсибілізував клітини стосовно інсуліну. Зі сполук, які пройшли перевірку в рамках даного винаходу помітне підвищення активності транспорту глюкози показали сполуки за прикладом 1 і за прикладом 2: сполуки за прикладом 2 викликало двократну стимуляцію. Відповідна винаходу сполука вивчалась в концентрації 10О0мкмоль/л.

З наведених вище даних випливає, що відповідні до винаходу діалкілові прості ефіри ефективні як засоби Га для зниження рівня ліпопротеїну (а), тригліцеридів, аполіпопротеїну (В), комплексу холестерину з ліпопротеїнами дуже низької густини і холестерину з ліпопротеїнами низької густини. Ці сполуки підвищували і9) також рівень аполіпопротеїну А-1, аполіпопротеїну Е, комплексу холестерину з ліпопротеїном високої густини і відношення рівня ліпопротеїну високої густини до сумарного рівня ліпопротеїнів дуже низької густини і ліпопротеїнів низької густини. Як такі ці сполуки можуть використовуватись для лікування і профілактики ав! зо захворювань судин і інсулінонезалежного цукрового діабету. Предметом винаходу є також спосіб лікування і профілактики судин і діабету, який полягає у введенні ссавцям за необхідності лікування ефективної кількості с речовини за формулою 1. ав! "Ефективна кількість" - це доза, необхідна для лікування або профілактики захворювань судин або діабету у ссавців. В нормі сполуки вводяться дозою від приблизно 50 до приблизно 500Омг на день, звичайно це від о приблизно 50 до приблизно 2000мг на день. Звичайно рекомендоване правило прийому - це дози відприблизно /-«ф 50 до приблизно ЗООмг, які приймаються від одного до чотирьох разів на день. Ці рівні дозування застосовуються як для лікування і профілактики судин, так і для цілеспрямованого зниження в плазмі рівнів ліпопротеїнів (а) і підвищення в плазмі рівня холестерину в ліпопротеїні високої щільності, а також для « лікування і профілактики діабету.

Предметом винаходу є також фармацевтичні композиції, в склад яких входять сполуки формули 1 разом з - с фармацевтичне прийнятним ексціпієнтом, носієм (наповнювачем) або розріджувачем. На основі цих сполук й можуть бути приготовлені лікарські форми як для перорапьного, так і для парентерального введення, перевага "» тут надається введенню через рот. Носіями (наповнювачами) і ексціпієнтами, які звичайно застосовуються в лікарських формах для приймання Через рот, є лактоза, сахароза, крохмалі, такі, як кукурудзяний або картопляний крохмаль, такі похідні целюлози, як метил- і етилцелюлоза, желатини, тальк, олії, наприклад, «г» рослинні олії, кунжутна, бавовняна, а також гліколі, наприклад, пол етиленгліколь. Призначені для перорального введення лікарські форми випускаються звичайно в вигляді таблеток, капсул, емульсій, розчинів і б їм подібних. Можуть бути використані і лікарські форми з контрольованим вивільненням препарата, наприклад, ав! за рахунок застосування полімерної матриці або осмотичного насоса і їм подібні. Звичайно лікарські форми

Містять від приблизно 595 до при близно 9595 маси діапкілового простого ефіру, який приймається з ексципієнтом де або з носієм. До їх складу можуть бути введені ароматичні додатки, такі, як аромат вишні або аромат о апельсина. Для парентерального введення може бути приготовлена лікарська форма з таким розріджувачем, як ізотонічний розчин солі, 595-на водна глюкоза і їм подібні. Введення може здійснюватись як внутрішньом'язово, так і внутрішньовенне. На основі цих сполук може бути приготовлена і лікарська форма в вигляді супозиторіїв з восками або гелями. Ці сполуки можуть успішно застосовуватись для трансдермального введення в вигляді пластирів разом із речовинами і аналогічними додатками, які полегшують їх транспорт через шкіру. Наведені о нижче приклади служать більш детальною ілюстрацією типових лікарських форм, передбачених цим винаходом. ко Приклад 10 во 65 Інгредієнти змішують до утворення однорідної маси і заповнюють нею капсули з твердого желатину 2 4.

Кожну капсулу заповнюють приготовленою сумішшю в кількості 20Омг, що відповідає 1ООмг активного діапкілового простого ефіру. Капсули призначені для прийому дорослими з частотою від одного до трьох разів на день для зниження рівня ліпопротеїну (а) в плазмі.

Приклад 11 - пи о

Діалкіловий простий ефір, лактозу і 150г кукурудзяного крохмалю змішують з розчином желатину в воді.

Вологі гранули просіюють, сушать і знову просіюють. Висушені гранули змішують із стеаратом магнію і рештою кукурудзяного крохмалю і пресують з суміші таблетки масою бО8Змг на стандартних матриці і пуансоні з ввігнутими поверхнями розміром 15/32 дюйми. Кожна таблетка містить 50Омг діалкілового простого ефіру.

Приклад 12 2 ся й о о з см

Моностеарат поліоксиетильованого сорбітану може бути представлений таким продуктом, як полісорбат 60 о або Твін 60. Комплексний силікат магнію і алюмінію призначений для утворення гелю, тут можна використати (Се) продукцію Меедит Н.У. Цю речовину гідратують протягом ночі в 1О0мл дистильованої води. Готують суміш з моно « стеарату поліоксиетильованого сорбітану, імітатора аромату вишні, ЗОмл дистильованої води і діалкілового простого ефіру і пропускають її через гомогенізатор. За інтенсивного перемішування додають цукор, гліцерин, цитрат натрію, бензоат натрію і натрієву сіль карбоксиметилцелюлози, після цього додають гідратований комплексний силікат магнію і алюмінію, і розчин червоного барвника в 2мл води. Суспензію, яка утворилася, « дю гомогенізують, за допомогою лимонної кислоти встановлюють в ній рН 5,0 і розводять дистильованою водою до - кінцевого об'єму 100мл. Призначена для перорального прийому доза об'ємом 5мл цієї суспензії містить 200мг с діалкілового простого ефіру. За бажання із складу суміші можна виключити червоний барвник і імітатор аромату :з» вишні, або замінити їх іншими ароматичними і забарвлюючими додатками.

Предметом винаходу, якому надають перевагу, є використання діалкілових простих ефірів для профілактики і лікування інсулінонезалежного цукрового діабету і явищ, які йому передують. 1» 35 Інсулінонезалежний цукровий діабет, який також називають діабетом другого типу, - це форма цукрового діабету, яка виявляється головним чином у дорослих. При цьому в організмі утворюється достатня для (о) функціонування клітин кількість інсуліну, але дефектними виявляється використання і метаболічне перетворення о глюкози в периферійних тканинах, які відбуваються з участю інсуліну. Явно виражений інсулінонезапежний цукровий діабет характеризується трьома головними метаболічними порушеннями: порушення процесу ко 20 асиміляції глюкози, яке не реагує на інсулін; погіршення реакції клітин, які виробляють інсулін у відповідь о на харчові фактори; і надлишкове утворення глюкози в печінці.

Якщо в організмі людини справді прогресує інсулінонезалежний цукровий діабет, то причиною цього може бути нездатність В-клітин підтримувати достатню секрецію інсуліну для компенсації зниженої до нього чутливості. Механізм, який визначає ослаблення активності В-клітин, не було ідентифіковано, але він може бути 59 пов'язаним з хронічною перенапругою В-клітин через відсутність відгуку на інсулін в периферійних тканинах з

ГФ) ефектами гіперглікемії, які погіршують умови функціонування В-клітин. Відмова В-клітин може також виявитись 7 як незалежний, властивий клітинам дефект у людей з схильністю до діабету.

Інсулінонезалежний цукровий діабет часто розвивається у людей, які належать до деяких груп ризику. Одна з таких груп представлена особами з поліциститним синдромом яєчників. Це захворювання є основним бо порушенням ендокринної системи, яке часто зустрічається у жінок репродуктивного віку. Цей синдром характеризується гіперандрогінею і порушеною секрецією гонадотропіну, що приводить до недостатньої овуляції або до її відсутності.

Поліциститний синдром яєчників асоціюється з вираженою стійкістю клітин до інсуліну, наслідком якої є помітна гіперінсулінемія. В результаті прояву стійкості до інсуліну у жінок з поліциститним синдромом 65 яєчників стає цілком вірогідним розвиток інсулінонезалежного цукрового діабету. Волосатість, акне і алопеція,

на які звичайно страждають жінки з поліциститним синдромом яєчників, є клінічними проявами гіперандрогінії.

Порушення менструальних циклів і безпліддя є результатом дисфункції яєчників, що, в свою чергу, пов'язано з порушенням секреції гонадотропіну. Надлишок андрогену, пов'язаний, ймовірно, з можливим перетворенням андрогена в естроген, також відіграє важливу роль в порушенні секреції гонадотропіну при поліциститному синдромі яєчників.

Інсулінонезапежний цукровий діабет розвивається також в групі ризику у осіб з цукровим діабетом під час вагітності. Вагітність і в нормі пов'язана з прогресуючою стійкістю клітин до інсуліну при асиміляції глюкози. В дійсності чутливість до інсуліну в пізній період вагітності знижується сильніше, ніж за всіх інших 7/0 фізіологічних умов. Вважається, що стійкість до інсуліну в значній мірі опосередкована ефектами від циркуляції в крові таких гормонів, як плацентарний лактоген, прогестерон і кортизон, рівень яких під час вагітності підвищується. У відповідь на стійкість до інсуліну посилюється зворотній зв'язок панкреатичних

В-клітин з глюкозою, і його вироблення в пізній період вагітності збільшується втричі. Ця відповідь мінімізує ефект відсутності реакції на інсулін в залежності від рівня циркулюючої в крові глюкози. Таким чином, /5 Вагітність є основним "стресовим" тестом на здатність В-клітин компенсувати стійкість до інсуліну.

До інших груп населення, які, як вважається, ризикують захворіти на Інсулінонезапежний цукровий діабет, відносяться особи з синдромом Х, особи з супутньою гіперінсулінемією, особи з стійкістю до інсуліну, яка характеризується гіперінсулінеміею і відсутністю відгуку на екзогенний інсулін, а також особи з відхиленнями від норми рівня інсуліну і/або з проявами порушень в обміні глюкози, які пов'язан з надлишком циркулюючих глюкокортикоїдів, гормону росту, катехоламінів, глюкагону, паратіреоїдного гормону або з іншими факторами, які обумовлюють стійкість до інсуліну.

Помилки при лікуванні інсулінонезалежного цукрового діабету приводять до смертності від серцево-судинних захворювань або до інших ускладнень при діабеті, в переліку яких ретинопатія, нефропатія і периферійна нейропатія. Методика лікування інсулінонезалежного цукрового діабету, яка розроблялась протягом багатьох с сов років, скерована на зниження цукру в крові за рахунок поєднання дієти і вправ. На відміну від цього медикаментозне лікування інсулінонезапежного цукрового діабету включає пероральний прийом всередину і) гіпоглікемічних агентів, таких, як сульфонілсечовини в якості одних ліків або у поєднанні з ін'єкціями інсуліну.

В усякому випадку, існує необхідність в способі лікування осіб з групи ризику, таких, як осіб з поліциститним синдромом яєчників і цукровим діабетом при вагітності для того, щоб попередити або відстрочити о зо прояв інсулінонезалежного цукрового діабету. Таке лікування знімає симптоми; покращує якість життя, попереджує гострі і хронічні ускладнення, зменшуючи смертність і перебування в лікувальних установах с населення з групи ризику при інсулінонезапежному цукровому діабеті. Способи застосування сполук, що о відповідають винаходу, для лікування осіб з групи ризику, наприклад таких, які страждають на поліциститний синдром яєчників або діабету при вагітності, для попередження або розвитку інсулінонезалежного цукрового ісе) діабету, судячи з усього, відповідають цим вимогам. «г

Claims (26)

Формула винаходу «

1. Похідні діалкілового етеру формули (1): з с У У з (СНо)т-О--я(СН.)п 4 Кк 2 2 Кк 2» в в () І (22) де ав | пі т незалежно одне від одного означають цілі числа від 2 до 9; 7 50 В", 82, ВЗ ї 27 незалежно одне від одного означають алкіл з кількістю атомів вуглецю від одного до шести, алкеніл з кількістю атомів вуглецю від двох до шести, алкініл з кількістю атомів вуглецю від двох до шести, с або Кв разом з атомом вуглецю, з яким вони з'єднані, та Б З і К7 разом з атомом вуглецю, з яким вони з'єднані, незалежно утворюють карбоциклічний фрагмент з кількістю атомів вуглецю в циклі від трьох до шести; У та у2 незалежно один від одного означають карбоксильну групу, формільну групу, тетразольний залишок і групу СООБВ5, де ГФ) ВЗ означає алкіл з кількістю атомів вуглецю від одного до шести, алкеніл з кількістю атомів вуглецю від Ге двох до шести, алкініл з кількістю атомів вуглецю від двох до шести та де алкільні, алкенільні та алкінільні групи можуть нести від одного до двох замісників, представлених атомами галогену, гідроксильною групою, во алкоксильною групою з кількістю атомів вуглецю від одного до шести та фенільною групою, і їх фармацевтичне прийнятні солі.

2. Похідні діалкілового етеру згідно з п. 1, в яких кожен з радикалів 27, 2, ВЗ їі В7 означає алкіл з кількістю атомів вуглецю від одного до шести.

З. Похідні діалкілового етеру згідно з п. 1, в яких У7їУу2 незалежно один від одного означають карбоксильну 65 групу або групу СООКУ,

4. Похідні діалкілового етеру згідно з п. З, в яких У! ї у? незалежно один від одного означають карбоксильну групу або групу СООБУ, і В? означає алкіл з кількістю атомів вуглецю від одного до шести.

5. Похідні діалкілового етеру згідно з п. 4, в яких кожен з радикалів в, в, ВЗ в означає однакові алкільні групи і обидва радикали у! і у? означають карбоксильну групу.

6. Похідні діалкілового етеру згідно з п. 5, в яких кожен з радикалів в, в, ВЗ в означає метильну групу.

7. Похідні діалкілового етеру згідно з п. б, в яких т і п означають одне і те ж ціле число.

8. Похідні діалкілового етеру згідно з п. 7, в яких т і п обидва означають число 4.

9. Похідне діалкілового етеру згідно з п. 8, яке представляє собою 6,6'-окси-біс-(-2,2-диметилгексанову кислоту).

10. Похідні діалкілового етеру згідно з п. 7, в яких т і п обидва вибираються з ряду 2, 3, 5 або 6.

11. Похідні діалкілового етеру згідно з п. 10, яка представляє собою 4,4-окси-біс-(2,2-диметилбутанову кислоту), 5,5'-окси-біс-(2,2-диметилпентанову кислоту), 7,7 -окси-біс-(2,2-диметилгептанову кислоту), 8,8'-окси-біс-(-2,2-диметилоктанову кислоту).

12. Похідне діалкілового етеру згідно з п. 7, в якому обидва радикали у! і у? означають групу СООБУ.

13. Похідне діалкілового етеру згідно з п. 12, в якому ВЕ? означає метил.

14. Похідне діалкілового етеру згідно з п. 13, яке представляє собою метиловий естер 2,2-диметил-8-(7-метил-7-метоксикарбонілоктилокси)октанової кислоти.

15. Похідне діалкілового етеру згідно з п. 12, в якому ВЕ? означає етил.

16. Похідне діалкілового етеру згідно з п. 15, яке представляє собою етиловий естер 2,2-диметил-5-(4-метил-4-етоксикарбонілпентилокси)пентанової кислоти або етиловий естер 2,2-диметил-6-(5-метил-5-етоксикарбонілгексилокси)гексанової кислоти. с

17. Фармацевтична композиція для профілактики і лікування захворювань судин і діабету, що містить активну речовину і фармацевтично прийнятний розріджувач, носій або наповнювач, яка відрізняється тим, що як і) активну речовину вона містить сполуку формули (1) згідно з п. 1 або її фармацевтично прийнятну сіль в ефективній кількості.

18. Фармацевтична композиція згідно з п. 17, яка відрізняється тим, що містить сполуку, в якій М! ії 2 о незалежно один від одного означають карбоксильну групу або групу СООК?, де В? означає алкіл з кількістю сч атомів вуглецю від одного до шести.

19. Фармацевтична композиція згідно з п. 18, яка відрізняється тим, що містить сполуку, в якій кожен з (ав) радикалів В", В2, ВЗ і 27 означає метильну групу. с

20. Фармацевтична композиція згідно з п. 19, яка відрізняється тим, що містить сполуку, в якій т іп обидва означають одне і те ж число. «І

21. Фармацевтична композиція згідно з п. 20, яка відрізняється тим, що містить сполуку, в якій т іп обидва означають число 4.

22. Фармацевтична композиція згідно з п. 20, яка відрізняється тим, що містить « 6,6'-окси-біс-(2,2-диметилгексанову кислоту).

23. Спосіб зниження рівня ліпопротеїну (а), аполіпопротеїну В, тригліцеридів або холестерину низької або т с дуже низької густини шляхом введення активної речовини, який відрізняється тим, що як активну речовину "» вводять сполуки формули (І) згідно з пунктом 1 або їх фармацевтично прийнятні солі в ефективній кількості. "

24. Спосіб профілактики або лікування захворювань судин шляхом введення активної речовини, який відрізняється тим, що як активну речовину вводять сполуки формули (І) згідно з пунктом 1 або їх фармацевтично прийнятні солі в ефективній кількості. ве

25. Спосіб підвищення в плазмі рівня холестерину високої густини або аполіпопротеїну А-1 або Е шляхом ФО введення активної речовини, який відрізняється тим, що як активну речовину вводять сполуки формули (І) згідно з пунктом 1 або їх фармацевтично прийнятні солі в ефективній кількості. о

26. Спосіб профілактики або лікування інсулінонезалежного цукрового діабету шляхом введення активної г) 20 речовини, який відрізняється тим, що як активну речовину вводять сполуки формули (1) згідно з пунктом 1 або їх фармацевтично прийнятні солі в ефективній кількості. (42) Ф) іме) 60 б5